Саме ці непрості часи історії нашого народу відобразив у своєму оповіданні під назвою «Дорогою ціною» видатний український письменник Михайло Коцюбинський. У своєму творі він удало порівняв тогочасних селян з волелюбним, але майже знесиленим туром, якого обтяжувало важелезне ярмо панства. У ті часи у кріпаків єдиною можливістю здобути собі свободу була втеча з панського маєтку і поступово це явище набрало масового характеру. Та така свобода найчастіше здобувалася занадто дорогою ціною, іноді ціною власного життя та життя найдорожчих людей. Прикладом цього стала історія двох молодих людей – Остапа і Соломії – головних героїв оповідання. Вони теж єдиним шляхом до бажаної свободи та щасливого життя бачили лише втечу від пана.
Незважаючи на досить коротке життя двадцятирічний Остап вже чимало настраждався. Його мати і дідусь теж були кріпаками, до яких, як і до інших селян, пани ставилися гірше, ніж до худоби. Та від свого дідуся Остап чув багато розповідей про вільних козаків, про Запорізьку Січ та про життя вільних українців. Вже з дитинства в уяві хлопця малювалися картини справжнього вільного і щасливого життя у власному будинку, життя за своїми планами і бажаннями, життя з дружиною та дітьми. Поступово ці мрії лише міцніли, тому зрозуміло, що врешті-решт вони повинні були колись здійснитися. І такий момент, коли потяг до простого людського щастя переважує все інше і примушує хлопця прийняти важливе, але дуже ризиковане рішення – утекти як наділа від пана, утекти у ті краї, в яких «хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю» врешті-решт настає.
Всесильне слово «свобода» надало Остапові сил і, попрощавшись зі своєю коханою Соломією, він вирушає у путь. Але й Соломія ніяк не була щасливою, бо попри її кохання до Остапа дівчину віддали заміж зовсім за іншого чоловіка. Не витримує і вона такого життя, перевдягається в хлопця та теж вирушає за своїм нареченим. Але не прагнення до свободи, а велика сила кохання відправляє Соломію у смертельно небезпечний шлях до свободи, на якому вона була готова розділити зі своїм коханим усі страждання, а потім і добру чи лиху долю.
Скільки страждань, скільки переживань прийшлося пережити Остапу і Соломії під час цієї важкої і небезпечної подорожі, скільки перешкод довелося здолати закоханим! Та коли нарешті вони майже досягли мети, нещастя спіткає наречених. Остап опиняється у в’язниці і його планують відправити назад до пана. А Соломія, намагаючись врятувати свого коханого, гине у хвилях Дунаю.
З часом отримавши свободу, Остап повертається туди, де він втратив найдорожче у світі – своє єдине на все життя кохання. Він доживає свій вік у повній самоті і лише страждає, дивлячись на хвилі, які стали останнім притулком його коханої. І нам невідомо, що в його думках, та що в його серці, про це ми можемо лише здогадуватися. Скоріш усього, він до кінця своїх днів роздумував над тим, чи не дуже дорогою циною інколи достається людям бажана свобода, чи варта вона життя найближчих та найдорожчих для нас людей. Відповідь на це питання досить складна і неоднозначна, бо коли події, схожі з подіями в оповіданні, не торкаються особисто нас, можна сказати, що свобода варта і життя, а коли стане справа за нами, ми будемо примушені зробити дуже складний життєвий вибір, який залежить від кожної людини і який буде зроблений згідно з її моральних принципів та поглядів на життя. Щодо мене, то на мою думку, воля може бути здобута ціною власного життя, але ніяк не ціною життя найближчої і найдорожчої для тебе людини.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Чи можна сказати що оповідання білий кінь Шептало було актуальним тільки в період радянського тоталітарного режиму ?
Все оповідання "Білий кінь Шептало" можна вважати алегорією, зміст якої — зображення епохи тоталітарного режиму, яка знищувала у людей жагу до вільного життя.В центрі оповідання — білий кінь. Чому саме білий?
Із слов’янської міфології дізнаємося, що у святковому ритуалі давніх слов’ян однією з емблем був білий кінь, що біжить по небу. Наші предки шанували білого коня, якого вважали священним. Він уособлював Світанок. Наші предки вірили в те, що колісницю Сонця возять білі коні. На острові Ругії колись стояв храм Світовида. При цій святині жрець утримував білого коня, на якому було заборонено верхи їздити, бо це був священний кінь. Досі зберігся звичай: переможець-полководець в’їжджає в місто через тріумфальну арку на білому коні. На сьогоднішній день існує вислів: "на білому коні в’їхати" — тобто з’явитися де-небудь як переможець, як людина, що досягла тріумфального успіху.
Для зображення особи, яка пристосовується до обставин, зраджує саму себе, письменник використав образ білого коня. Це — не випадковість: саме контраст сакрального змісту образу та його життя у творі працює на розкриття ідеї оповідання.
На такому самому контрасті побудовано і словосполучення "Білий кінь Шетало": поряд з гордим білим конем — ім’я, яке може належали лише боягузу та пристосуванцю. Зрозуміло, що походить воно від слова шепіт, шептати, притишений, приглушений.
У творі дуже багато алегоричних образів. Наприклад:
батіг, віжки, недогнуздок, сильна рука, табун, гурт, загорожі, особливі стосунки коня і конюха, бригадне стовпище — натякають на форму правління — тоталітарну владу.
Батіг — символ рабської покори, страху, пригнічення особистості, підневільного становища, приниження гідності.
Стайня — алегоричний образ тогочасної тоталітарної системи.
Бригадне стовпище — зібрання знеособлених персоналій, "гвинтиків" системи.
Білий кінь — алегорія непересічної людини, яка не хоче приймати рабську долю, бути "як усі", опирається "сірій" буденності, але зазнає поразки в цій боротьбі.
Небо, вітер, вогкість, міцний настой лугових трав і молодого сіна — алегорія волі.
За до алегоричних образів письменникові вдалося правдиво відтвори ти вплив епохи тоталітарного режиму на людину — її поведінку, погляди, світо сприйняття, місце у суспільстві. Ця жахлива епоха наче зомбувала людину, відбиваючи у неї бажання жити і розвиватися вільно, самостійно, без принижені, і знущань.
Під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона обманює сама себе, живе подвійним життям, страждає від внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем.
Система ламає її, змушує жити "як усі", навіть якщо таке життя передбачає тріск батога на спині. Життя коня Шептала й є алегорією такого життя.
Объяснение: