План до твору Таємне товариство боягузів 12 розділ

25. Лепкий, тягучий клей.

26. Муха-делікатес.

27. Плани велетенських жаб.

28. Захопленя планети.

                                                                                P.S.з 25 пункту роз.12

План до твору

1. Зміни Кактуса (Сашка).

2. таємне Товариство Боягузів (ТТБ).

3. Смілівій Паганіні, або Чак Норріс.

4. Машина часу.

5. Напад сіньомордіків.

6. Чарівне насіння, або Антіжаб.

7. Повернення додому.

8. Засіб від переляку № 9.

Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.

І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.

Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.

А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.

Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».

Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.

аж страх згадати, батьку тарасе, з якими муками твоє тіло щирі українці виривали колись із клятої московщини. і чим ближче підходить 22 травня, тим більша розпука охоплює моє серце. тож у передчутті цієї чорної дати я вирішив написати тобі тривожного листа, батьку.

наші люде довго мовчали в ярмі, доки, натхненні твоїми полум’яними словами, повстали в києві на майдані, а ниньки, гай-гай, батьку, воюють із клятими москалями на донбасі.

але не те мені болить, батьку, бо наші люде завжди з кимсь воюють, як не з воріженьками, то між собою, а те, що всі оції вражії люде залишилися у своїх теплих кубельцях, сиріч при довжностях, і продовжують капостити люду нашому вкраїнському.

я міг би назвати довгий список цих поганців, які служили вчорашнім кровопивцям та і ниньки продовжують цюю нікчемную справу. мені здається, що наші верховоди, яких ми усім майданом упустили в кабінети на славних печерських пагорбах, байдужі до того, що відбувається в нашій неньці україні. візьмімо хоча б ректора поважного університету, який носить твоє ім’я, батьку, пана губернського. та його ж садили в це крісло з погодження високих московських владців ще за попереднього президента-шапкокрада! але він досі сидить там і кліпає невинними очицями, ніби нічого й не трапилося. і таких, як він, вистачає у високих кріслах в усій, даруй за канцеляризм, батьку, гуманітарній сфері, що її очолює щирий патріот нашої неньки славик кириленко.

а ще більше туману напущено премією твого імені, батьку, що її мали б нагороджувати кращих піїтів, богомазів і музик землі нашої, але таким, що після цього всі довго плюються та згадують нечистого, не проти неділі й свята будь сказано. от як і цього року… та щоб ти не вважав мене брехуном і злісним наклепником, я цитуватиму, батьку, поважну газету вкраїнських бардів «літературна україна», що впала в істерику після визначення цьогорічних лауреатів твого імені.

обдурені й обурені барди землі вкраїнської в цій самій газеті розкопали таке, що соромно тобі навіть зізнатися, але мушу. ось послухай, що вони пишуть: «чому у фінал вийшов мирослав лазарук з чернівців, який є ще й директором музею в. івасюка і вважається письменником регіонального, а не всеукраїнського рівні? як стверджують знавці, далися взнаки підводні течії: сестра володимира івасюка оксана івасюк завдяки своєму чоловікові домовилася з місцевою міськрадою про фінансування видання василя герасим’юка. і той член комітету віддячив за це, провівши лазарука у фінал шевченківської премії. то як це називається? чи не підкуп члена шевкому? ».

не втомлюватиму тебе, любий батьку, безліччю різних подробиць, а вкотре засмучу. бо глузують з тебе члени того комітету, ще й беруть на кпини. не встигло цього року відбутися таємне голосування тих комітетників, як вітчизняні медіа, з посиланням на газету «день» та національне радіо, оприлюднили інформацію, що лауреатом шевченківської премії 2015 року став юрій щербак. та коли вельмишановного пана щербака почали всі вітати, він люто кляв тих вітальників і спересердя кидав слухавку. на сайті ж самого комітету спершу написали, що назвуть лауреатів після підпису указу президентом, і лише через добу після появи тієї брехливої новини виправилися, назвавши-таки щойно проголошених лавреатів.

92-річний член комітету олександр сизоненко за станом здоров’я не зміг приїхати на таємне голосування і подав у комітет записку про врахування його голосу на користь пана даниленка. згодом з’ясувалося, що голова комітету навіть не зачитав його листа.

перед остаточним голосуванням у колі вкраїнських піїтів, батьку тарасе, усі були певні, що лауреатом премії стане володимир даниленко. за всіма рейтингами і з відривом він випереджав юрія щербака. а юрій буряк взагалі не вважався серйозним претендентом на твою, батьку, премію. хоча пан щербак насправді таки був поважним претендентом. старався і його видавець. перед таємним голосуванням пан слабошпицький кинув у бій усю свою важку артилерію. не повіриш, батьку, але цей добродій зробив у будинку звукозапису такий помпезний вечір на підтримку колишнього дипломата щербака, що всі вже аплодували йому як майбутньому лауреату твого імені.

на сьому, здається, все. бувай, батьку тарасе, даруй, що потурбував тебе своїм, може, й набридливим листом напередодні твого перепоховання. бо коли ж не згадати тебе, як не в ці дні?