Тема та ідея - гомін, гомін по діброві? !

Народна пісня "гомін, гомін по діброві" належить до козацьких пісень. запорозькі козаки — мужні захисники своєї рідної землі. кожен хлопчик змалку готувався до служби у війську. на запорозькій січі був вій кодекс честі: треба виявляти мужність і стійкість у боротьбі ворогами, не кидати товаришів у біді, ставити громадські інтереси вище особистих. хоч жінки, матері й залишалися самі, все ж вважати за честь посилати в запорожці чоловіків та синів; не прощали зради. служба козацька важка й небезпечна, дуже часто не поверталися неї, падали на полі бою. про це й говориться у творі. у пісні використані традиційні для фольклору прийоми паралелізму (паралельне зображення явищ природи й людського життя), діалогу, трикратного повторення, вживаються ласкаво-зменшувальні слова. ну  как  то  так.  не 

Ми часто чуємо, що творча людина – це не спосіб життя, а діагноз, і багато інших безпідставних припущень. так кажуть люди, які в силу своєї неосвіченості не змогли в собі розкрити той талант, який був подарований їм богом. творча натура відчуває цей світ злегка інакше, спостерігаючи за фарбами життя в більш яскравому варіанті. творчість – це якийсь дар, яким володіє людина, що просто зобов’язана розкриватися для навколишнього світу. вважається найбільшим злочином приховування своїх здібностей і відмова від того, що б показати себе світу. фантазія творчої людини являє собою цілий паралельний світ, в який доступ мають тільки обрані нею люди. будучи чимось неймовірним, вона дозволяє створювати чарівний творчий продукт, який прості «смертні» можуть споглядати в музеях, у продажу і в інших містах громадської доступності. чого тільки варті чудові казки великого андерсена! тільки людина, позбавлена почуттів, зможе залишитися байдужою до прекрасної русалоньки чи милої дюймовочки. цей автор вмів розглянути серед простих сірих перехожих чудові персонажі своїх творів. прочитавши якусь дуже цікаву книгу, ви замислювалися хоч б на мить про її автора? як і чим живе людина, в голові якої народжуються такі шедеври. іноді шалено хочеться хоча б день прожити життя людини, яка здатна на дива, походити по місцях, які відвідує ця особистість . хочеться випити саме той чай, який митець пив в момент, коли в голові «варилася каша», що незабаром перетворилася на нове життя. неможливо повною мірою оцінити різницю електронних варіантів книг та іншої творчості в порівнянні з тим, коли до них можна доторкнутися. іноді, коли тримаєш в руках якусь хорошу книгу, здається, що відчуваєш її серцебиття. ось закриваються очі, і ти потрапляєш у світ автора, в його емоції, в його страхи і переживання. в цей же час, відкривши електронну книгу, ми споглядаємо бездушні букви, які холодно дивляться з моніторів в стомлені очі читачів. окремо слід відзначити талант фотографів, які наче електровоз, рухаються вперед по рейках життя. ці люди вміють не тільки часом і відображати кращі моменти життя, але і вибирати при цьому найкраще висвітлення, ракурс, місце і спосіб. тільки воістину талановита людина з глибоким світоглядом зможе передати всю філософію цегляних стін і болючість переповнених сміттєвих баків. при всій безглуздості експозиції, часом неможливо відірвати погляд від таких фотографій. багата фантазія хороших фотографів відкриває нам суть того, чого часом ми навіть не помічаємо. я вважаю, що основною ідеєю фантазування, яке надзвичайно важливе у житті творчих особистостей, є відхід від дійсності в майбутнє, який відбувається для прогнозування. часом людина настільки абстрагується, що не може вже розрізнити грань між реальністю і фантазією. благополучний результат криється у використанні фантазії, негативний же закінчується тим, що фантазія полонить і забирає людину в світ мрій. практично вся людська духовна культура являє собою продукт уяви. саме цей продукт забирає людину за межі її сьогочасної життя, відкриваючи майбутнє і закриваючи минуле. без постійного розвитку уяви людина разом зі своїми амбіціями гасне і перетворюється на згасле вугілля, яке відлетіло від багаття далеко вбік.

Якщо чиїмось іменем називають велике місто, то людина має якісь видатні заслуги й не лише перед цим містом, а й перед країною загалом. Бо інакше вистачає дати назву вулиці або якійсь профільній установі. Чим настільки видатний Марко Кропивницький, що його іменем назвали один з обласних центрів?

– Я живу в цьому місті, прихильник цієї назви і, як кажуть опоненти, «сприяв злочинному перейменуванню», хоча насправді все було за законом. Тому, щоб мене не звинуватили в піарі Марка Кропивницького, хай скаже інший історик – Дмитро Яворницький, який сказав наступне:

«Велику справу зробив Марко Кропивницький. Ми з усією своєю історією та археологією навряд чи досягли б такої популяризації української культури як Марко Лукич Кропивницький зі своїм театром»