1. Автор повісті «Сіроманець»… 2. Все своє життя Сіроманець водив… 3. Хто приклинав Сіроманця? 4. Хто скаржився дружині на сільських собак і на свого пса Геракла? 5. Як звали хлопчиків, які рятували Сіроманця? 6. У селі головою колгоспу був? 7. Вчительку Сашка звали…. 8. В якому місті знаходиться знаменита лікарня імені Філатова? 9. Кого під час завірюхи врятував Сіроманець? 10. Кого назвали «піратом польових в»? 11. Від якої хвороби Сашко хотів вилікувати вовка? 12. Чого навчає читачів повість «Сіроманець»?

1. Микола Вінграновський
2. Зграю молодих вовків
3. Конюхи і пастухи
4. Василь Чепіжний
5. Сашко і Андрійко
6. Б Олександр Степанович
7. Надія Петрівна
8. Одеса
9. Андрійка
10. Сіроманця
11. Глухоти
12. Навчає читачів любити природу, гуманно ставитися та допомагати беззахисним тваринам, бути добрим.

Iнодi дивуєшся, як щедро природа надiляє деяких людей своïми дарами. Не поскупилася вона на них, коли надiляла мистецькими здiбностями сина сiльського дяка з-пiд Чернiгова Павла Тичину. Спiвочий талант поєднався з винятковими музичними здiбностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на лiтературному небосхилi Украïни спалахнула зiрка, що за силою i красою свого сяяння стала гордiстю украïнськоï лiтератури. У ïï iсторiï постать спiвця "Сонячних кларнетiв" не має собi рiвних за глибиною осягнення свiтовоï гармонiï й дисонансiв, за емоцiйнiстю, символiкою та оригiнальнiстю вiршування. Коли я читав поезiï "Сонячних кларнетiв", то вiдчував, що зi мною розмовляє добрий, щирий i розумний друг. Вiн схвильовано вiдкривав менi своï чистi, потаємнi почуття, розповiдав про найдорожче, захоплював своïм викриттям сутi природи, навчав ïï розумiти i любити. Вiн наче запросив мене у свiт, де панує гармонiя i краса. I я, зачарований рядками його вiршiв, пiшов за ним у свiт гармонiï природи i людини, iнтелекту й духовностi, почуття й обов'язку, нацiонального i загальнолюдського, землi i космосу: Блакить мою душу обвiяла. Душа моя сонця намрiяла, Душа причастилася кротостi трав - Добридень! - я Богу сказав! Поступово i я перейнявся радiстю, яку щедро дарує всiм мiй новий друг - лiричний герой "Сонячних кларнетiв". Вiн прагне логiчно пояснити, розкрити таємницю щастя своïм читачам. Вiн сам творить гармонiю i кличе у свiй дивний свiт: будьте молодi й щасливi! Радiйте! Життя того варте! Зачарований гач i замислений мрiйник, герой першоï збiрки Павла Тичини намагається передати свiй пiднесений стан влучним мис-тецьким засобом: вiн переконливо малює живi, радiснi, iнтонацiйно багатi картини. Тiльки людина, закохана у свiт в усiх його проявах, спроможна створити таку красу: Йду в простори я, чумний, тривожний (Гасне день, облiтає, мов мак). В моïм серцi i бурi, i грози, Й рокотання - ридання бандур. I тут я вiдчув, що в душi героя поєднався оптимiзм з якимось очiкуванням. Очiкуванням чого? I друг вiдповiдає менi тривожними рядками: Буде бiй Вогневий! Смiх буде, плач буде... Перламутровий... Мабуть, саме ця вiдповiдь допомагла менi зрозумiти, що, хоч найголовнiшою ознакою свiтлоï поезiï "Сонячних кларнетiв" є тонке навколишнього свiту i милування його гармонiєю, однак це книга передчуття сподiваного щастя, яке так i не справдилося. Я бачу лiричного героя в скорботi: вiн приймав революцiю, що несла надiï Украïнi, але його вразлива душа не могла змиритися з ïï жахами. Вiн сумно зазначає: "Не буть нiколи раю, у цiм кривавiм краю", але тiльки безмежною любов'ю сповненi його почуття: I цiй краïнi вмерти? - Де вiн родився вдруге, - Яку любив до смертi? Мiй друг, герой "Сонячних кларнетiв", пробудив у моєму серцi незнанi ранiш хвилюючi i прекраснi почуття до навколишнього буття. I я так вдячний йому за це!

Ми живемо в мальовничій країні . Хоча я зі своїми батьками не дуже багато подорожувала, але вже полюбила Карпати, стрімкі бурхливі ріки, Шацькі озера, могутній Дніпро і Дністер, тиху і ніжну Ворсклу, безмежні долини степів, теплі моря Криму і його неповторну природу. І це все не завдяки подорожам, а завдяки творам українських письменників і поетів, у більшості яких є багато описів нашої неповторної природи. З цих творів я не тільки ще більше полюбила рідну країну, а й зрозуміла, що внутрішня краса людини дає змогу бачити красу зовнішню. А хтось пройде поряд з квітами і не помітить їхньої краси, не замислиться, чому ростуть вони серед асфальту і хто про них дбає.

Наприклад, ви були коли-небудь серед червоного і прекрасного макового поля? Макове поле мов море… Хвилюється від подиху шаленого вітру. Прогинаючись і нахиляючись, ніжні квіти опадають тендітними пелюстками, горнуться до землі. Їх духмяний і п’янкий аромат літає у повітрі, змішується свіжим вітром. Над червоними маками чиста і прозора блакить високого неба, така ж безмежна як і квітучий оксамитовий простір. А замислювались ви, як ця квітка з’явилась на планеті? Хто посіяв першу маківку на Землі? Хто знає ці відповіді? Мені ще не довелося побувати серед такої краси, але завдяки яскравому опису мені досить легко все уявити. І це тому, що внутрішня краса людини полягає в її прекрасній душі, тому, що лише людина зможе пройти по землі,створюючи нову красу. А краса ця формується з дитинства і тільки такі щирі, відкриті і безпосередні люди, як головні герої оповідання В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» зможуть відтворити та зберегти усю красу нашого рідного краю.

Слід сказати, що оповідання В. Нестайка, головні герої якого Ява Рень та Павлуша Завгородній – кращі друзі, звичайні школярі, дитинство яких проходить у звичайному українському селі, мені дуже сподобалося. Оповідання дуже насичене цікавими подіями та пригодами друзів, більшість яких вигадані самими хлопцями. Майже усі події оповідання відбуваються на вулицях села або на природі за околицею. І хоча описів оточуючого світу у оповіданні майже немає, можна досить легко уявити собі село влітку, в якому живуть хлопці, уявити красу української природи, на тлі якої і відбуваються усі події.

«Ранок був сонячний і лискучий, як нові черевики. Не ранок, а пісня дзвінка піонерська». Достатньо коротка фраза, а ми вже уявляємо собі ласкаве ранішнє сонце, прозоре блакитне небо, зелень соковитої трави, тихий шелест листя на могутніх деревах та легкий подих ласкавого вітерцю.

Ще один опис, який надає нам змогу уявити усю красу природи звичайного українського селища – це опис острова, який Ява обрав для того, щоб підготуватися до перездачі екзамену у тиші та спокої. «Острів був чудовий. Ніби спеціально створений для такого діла, яке задумав Кукурузо. Дерев багато і сухого гілля – на двадцять років топити. В очеретах, навіть зараз чути, – качки крячуть. Значить, дичини повно. На чистоводді попід берегом риба скидається, сама в юшку проситься. Посеред острова галявина: не те, що в цурки-палки, – у футбола грати можна. Край галявини величезна стара плакуча верба стоїть, вітами землю підмітає і без куреня від дощу сховаєшся». Цей опис дозволяє уявити усю ту красу, в якій проходило дитинство друзів і яку вони вміли цінувати та розуміти.

Я вважаю, що оточуюча людей природа має важливе значення у їх житті і впливає не тільки на їх ставлення до оточуючого світу, а й на формування характеру та вміння цінити те, що є основою нашого життя. І саме завдяки таким цікавим та захоплюючим творам, як оповідання В. Нестайко «Тореадори з Васюківки», ми маємо змогу доторкнутися до дивовижного світу української природи и навчитися розуміти її красу.