Диктант з української мови. До ть, будь ласка, з знаками пунктуації. ​

Відповідь:

Пояснення:          

пЕрвоцвіт                                    

Лисій горі

Лубенщини

червоно-книжний вид

багатьох

первоцвітів

забарвлення

весняне

становить

небезпеку

кожен

житті

зривав

природі

зриваючи

навіть

не задумуємося

негативно

впливає

природу

зберігати

не варто

не можуть

насіння

цибулини

кореневища

не встигнуть

підготуватися

зими

первоцвіти

джерело

багатьох

метеликів

останні

дерева

всихати

кожен

первоцвітів

відмовитися

зберігання

значить

браконьєра

закликаємо

Всеукраїнської

первоцвітів

не зривати

Відповідь:

Пам'ятники українському класику Тарасу Григоровичу Шевченку є в багатьох містах України, тому особливу увагу привертають монументи з оригінальним рішенням. Один з таких пам'ятників знаходиться на центральній вулиці Львова — проспекті Свободи, поруч з площею біля Оперного театру. Його скульптурна композиція являє собою фігуру Тараса Григоровича, поруч з якою височить стела з зображенням історичних подій в Україні з часів Київської Русі до XX століття. Стела символізує хвилю українського відродження, її верх увінчаний образом Божої Матері Оранти. Відкриття першої частини пам'ятника — безпосередньо постаті Тараса Шевченка — відбулося в 1992 році, рівно через рік після підписання декларації про незалежність України. Робота над стелою тривала чотири роки і в 1996 році була відкрита друга частина. Урочисте освячення пам'ятника проводили представники чотирьох церков — православної, греко-католицької, римо-католицької та вірменської.

Значить, — пояснив уже від себе дід, — як пробило, скажімо, першу годину чи яку там, то ти хоч спиш, хоч їси, а скачи на велосипеда й паняй куди очі бачать.

— А що нам у селі робити? Хлопців тут малувато, та й ті всі заклопотані — то город сапають, то по господарству… А я, було, позаторік і собі спробував сапати, і що ж ти думаєш? Виполов якусь розсаду, а бур’яни полишив. Тут такі бур’яни ростуть, зовсім на бур’яни і не схожі. Подивишся — ніби якась городина, а воно ні, виявляється. Так мене після того й близько до городу не підпускали. Хотів дров нарубати — поліняка відскочила й по лобі мене як трахне! Тиждень із ґулею ходив, а сокиру від мене ховати стали. Хотів навіть корову доїти, так мало того, що вона хвицалась, як скажена, так іще й мою панамку зжувала.

— Стільки читати — з глузду можна з’їхати.