Коротко законспектуйте відео Уроки онлайн 5 клас Українська література Г Тютюнник Дивак 1 ч

Беркут — мудрий керівник тухольської громади. Маючи намір узяти участь у конкурсі на кращий історичний твір, Іван Фран-ко вирішив написати повість «Захар Беркут». Ця історична повість розповідає про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали. Автор втілив у художніх образах тухольців Захара, Максима, Мирослава визвольні традиції наших предків.Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя», — пише І. Франко. Найповніше розкривається його характер, коли він стає на чолі тухольскої громади у боротьбі з монголами. Саме він складає план знищення монголів, він закликає на до верховинців і загірян.Захаром Беркутом керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадянського обов’язку, яке тісно зав’язане з глибоким патріотизмом, у Захара найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією душею він любить сина, але коли Тугарвовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима, Захар відмовляється прийняти цю пропозицію. Він пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю ‘їхніх сусідів, які зазнають ще страшнішого горя від нападл монголів. Він підкорює свої батьківські почуття громадським інтересам, бо він служить громаді, відвертий і чесний, розсудливий і мужній.Захар Беркут — мудрий ватажок тухольської громади, саме такими і повинні бути ватажки, керівники, політики.

Часто населення тієї чи іншої країни ставиться до рідної мови байдуже або навіть зверхньо, вважаючи її пережитком минулого, непотрібним відголосом бувальщини або ж зайвим елементом у повсякденному житті. Але чи правильно це? Чи можемо ми зневажати мову предків, не завдаючи шкоду самим собі? Я впевнена: ні.

Я вважаю, що рідна мова — це те життєдайне джерело, яке щодня живить наш внутрішній світ, підіймає рівень духовності, окультурює всіх разом та кожного особисто. Адже що таке людина без рідної мови? Це не ліберальний представник модної нині течії космополітизму, це не «громадянин світу», але це тварина без походження, безкультурний, невихований звір без роду та племені. Він не може стати своїм усюди, тому він усюди чужий.

Маю до Вас лише одне питання: що зближує людину з рідною країною? З народом? Із землею? Це мова й ніщо інше. Якщо брати на прикладі окремої країни, то моя Батьківщина чудово ілюструє важливість володіння рідною мовою. Українською проводяться всі релігійні та традиційні обряди. У 90% сучасних молодших та середніх навчальних закладах навчання відбувається українською мовою. В усіх престижних вищих навчальних закладах українська мова — єдина робоча. І це не є засиллям, популяризацією чи пропагандою. Це вибір. Свідомий вибір. Мова національних меншин на території України сприймається в усіх колах та спільнотах, але державній надається найвища пріоритетність.

Я не стверджую, що неньчину мову треба повсякчас й усюди пхати, ні. Світ глобалізується, і, щоб встигнути за ним, потрібно володіти не однією мовою. За статистикою, усе доросле населення нашої країни знає не лише свою рідну, а й російську, англійську, німецьку чи всі відразу. Очевидно, що не любити українську й не використовувати її в повсякденному житті — це абсолютно різні речі. Ви можете розмовляти тією мовою, якою Вам зручно, але любити свою рідну я вважаю обов’язком кожного громадянина.

Чесно кажучи, я взагалі не розумію, як можна не поважати рідну мову. Адже саме вона є тією стежкою в далекі часи, якою ми так хочемо пройти, щоб дізнатися більше про самих себе. І як можна цю стежку засипати землею? Адже ігноруючи власне минуле, людина власноруч позбавляє себе сучасного та обриває всі нитки, що ведуть до майбутнього.

Тож люди, будь ласка, любіть українську мову. Не для когось іншого, не на показ, а для себе. Люди, не обривайте нитки. Не губіть душу.