Як Іван Сила став підневільною людиною?​

Через бійку з односельцем Клином, під час якої Іван Фірцак виламав дубовий хрест, яким лупцював нападника, його посадили до в’язниці, звідки він утік, вирвавши ґрати. Тоді його хотіли покарати нагаями в сільському уряді, але Іван не дався. Або.

Коли угорці після окупації Закарпаття в 1939 році захотіли конфіскувати у Фірцака авто, він розтрощив його кувалдою. За це був покараний, його посадили до в’язниці й побили. Під час перебування за ґратами проломив стіну, з чого скористалася частина в’язнів і втекла. Також можливо. 18-річний Іван Фірцак-молодший у повоєнні роки був засуджений за сфабрикованою справою у приналежності до ОУН на 25 років таборів, із яких майже вісім відсидів.

Объяснение:

-

Рік написання: 1912.
Літературний рід: лірика.
Жанр «Блакитна панна»: ліричний вірш.
Вид лірики: пейзажна (весняні настрої).
Віршовий розмір: нерівностопний хорей.
Римування: перехресне (абаб).
Тема : «має крилами Весна запашна, лине все в прозорих шатах, у серпанках і блаватах…»
Ідея : довгожданна, нездоланна… ось вона — Блакитна Панна!… Художні засоби 
 епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою
метафори: » сміючись на пелюстках, на квітках» порівняння: а вона, як мрія сна чарівна
 гіпербола: сміючись на пелюстках, на квітках
анафора: має  крилами Весна запашна окличні речення: ось вона — Блакитна Панна! ЇЇ виспівує: » Осанна!»
інверсія: лине все, крізь блакить майорить, сяє вродою, сміючись на пелюстках

У оповіданні "Дорогою ціною" Михайло Коцюбинський, услід за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих України. Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, "який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані". Ті розповіді пробуджували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід - не більше, ніж худоба в пана. Він часто згадує, як катували сивого дідуся на стайні, як погрожував оббілувати і його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі, але жити в неволі - гірше смерті. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка. 

Та справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки покривдженої, стражденної, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "Ваша Соломія - то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе", - так визначала цей образ відома громадська діячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнім товаришем Остапові, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмучені очі Соломії не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо їх, коли з жахом стежить Соломія за високими вогняними горами палаючих плавнів і в останньому відчаї кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого; коли чорна безодня дунайської води заховує тіло... 

Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за жадання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя списане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець оповідання ще раз підкреслює волелюбність українського народу, його прагнення будь-якою ціною добитися свободи.