ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ГАННИ1. Трагізм становища жінки.2. Глибока душевна краса героїні.3. Палка материнська любов до своєї дитини.4. Готовність на самопожертву.5. Невтомність у праці.6. Чуйність і делікатність.7. Материнський подвиг Ганни.

Пророче слово Шевченка»

(до річниці Т. Шевченка)

Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, є ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Геніальний поет цілком справедливо посідає перше місце серед ВЕЛИКИХ УКРАЇНЦІВ, був і залишається духовним батьком нашого народу. Автор безсмертного „Кобзаря” все своє життя присвятив боротьбі за визволення українців від соціального і національного поневолення.

Чи не найбільш принизливим у людському середовищі є рабство у будь-яких його формах і проявах. Однією з таких форм і було, за своєю суттю, кріпацтво в царській Росії, проти якого рішуче виступав Шевченко в своїх віршованих творах «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине», «Наймичка», «Сон», «Сліпий» («Невольник») та деяких інших. Згадаймо, що й сам Тарас до 24 років був безправним кріпаком панів, а потім таким же підневільним солдатом у царській армії, безправним засланцем самодержавного режиму, але аж ніяк не вільним громадянином Російської імперії. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані — визначає стаття четверта Декларації, проти чого і боровся Шевченко майже за сто років до прийняття цього важливого міжнародного правового документа.

Наприкінці 1845 року, будучи важко хворим, Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт» (цикл «Три літа»), у якому проголосив заклик до боротьби з самодержавством за визволення українського народу з неволі. Переконливо-стверджуючими є його пророчі слова: «Борітеся — поборете!».

А чи не є актуальними й сьогодні слова Кобзаря: «Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?». Або ж такі: «Якби ви вчились, так, як треба, то й мудрість би була своя», — чи не нам вони адресовані? У написаному на засланні вірші «Чи ми ще зійдемося знову?» Тарас Григорович щиро радив: «Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».

З позицій сьогодення можна говорити й про нечіткість його ідеологічних переконань. У політико-правових поглядах Шевченка поєднувалися революційні ідеї демократизму, народництва, самостійності та незалежності України: «В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля», де кожна людина матиме право на громадянство. Основою народного самоуправління, як свідчать його віршовані думи, що «стали на папері», мала бути суспільна власність, зокрема власність на землю, а ідеалом — трудова демократична республіка. «Де немає святої волі, не буде там добра ніколи…» — писав він у своєму вірші «Бодай кати їх постинали». Воля народу повинна бути основою влади уряду, про що і писав та до чого прагнув Тарас Шевченко у своїх думках і багатьох літературних творах.

Літературний спадок Т. Г. Шевченка, його життя та діяльність потребують подальшого глибокого і різнобічного вивчення та дослідження, як сучасними, так і прийдешніми поколіннями українців. Але не менш важливим є слідування заповіту Великого Кобзаря, особливо у справі єдності нації, братерства народу, правди та правового державотворення.

Цитатна характеристика Софії:

 

   "Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають".

   "Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло."

   "Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."

   "... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."

   "Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."

   "Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!"

   "Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь."

   "Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!"

   "Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..."

   "Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків."

   "Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук."

   "Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..."

   "І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!"

   "Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?"        

   "Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті."

   "Гардероб чималий, шкода, що примітивний."

   "Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла."

   "Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє)

   "А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє)

   "Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)

Объяснение: