Характеристика поезії В Стуса "Як добре те що смерті не боюсь я"

Вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я...» певною мірою можна вважати програмним для поета, у ньому сконцентровано його життєве кредо.

Зі стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу.

Вірш сприймається як своєрідний монолог, як останнє слово несправедливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору.

Біблійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку боровся герой,— через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, що на ньому його розіп’яли. Моральну силу вистояти, не схилитись героєві дає переко­наність у тому, що правда — за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина:

...жив, любив і не набрався скверни, ненависти, прокльону, каяття. Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу.

Що-небудь мерзенне,порочне, те, що викликає огиду

Усе це «скверне» не зачепило поета, хоч і боровся він з ним (тут ліричного героя можна ототожнити із самим поетом) усе життя, за що й потрапив у неволю.

В. Стус, перебуваючи в неволі, вірить, що, хай і після смерті, повернеться до свого народу. Крізь холодні сніги и через роки неволі поет звертається до нього: «Народе мій, до тебе я ще верну...». Вірш має поетичне кільце — починається словами про те, що герой не боїться смерті. І в кінцівці теж (двічі) автор повторює: до народу повернеться тільки тоді, коли «в смерті обернеться до життя — і тоді «в смерті з рідним краєм» порідниться. І справді, В. Стус повернувся в Україну лише після смерті. А Україною він жив і марив, бо любов до України — смисл поетового життя.

    У Тараса Григоровича Шевченка було тяжке кріпацьке дитинство. Тому багато його творів присвячено темі кріпацтва.        Вірш «Мені тринадцятий минало» — один з найкращих творів Т. Шевченка про його дитячі роки. Твір починається з показу веселого настрою хлопця, який любить життя. Навколо все любо: «Господнє небо, і село, ягня здається, веселилось! » Аче раптом головний герой згадав, що він кріпак. Усе навколо не належало йому:        Поглянув я на ягнята —    Не мої ягнята!    Обернувся я на хати —    Нема в мене хати!
        Тільки така ж кріпацька дівчина зрозуміла його горе та підійшла заспокоїти. І людська ласка зробила диво:         Неначе сонце засіяло,    Неначе все на світі стало     Моє... лани, гаї, сади!..
        Тільки людська доброта допомагала юному Тарасу Шевченку віритн в щасливе майбутнє.

Детальніше - на -

 

  Казка
Iвана Франка "Фарбований Лис", яка вчить нас не бути пихатими i занадто
самовпевненими без потреби.
Лис Микита, про якого розповiдається у цiй казцi, був спритним i хитрим, вiн мiг
би щасливо жити, але сам собi все зiпсував: "незвичайне щастя та його хитрiсть
зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для
нього". Щоб похизува тися, Лис iде красти вдень, i його ледь не розривають собаки.
Тiкаючи вiд них, вiн устрибує в фарбу. Тут би йому замислитися, чи варто бути
таким пихатим i надалi, але, побачивши, як його лякаються звiрi, вiн робить
навпаки i повторює ту саму помилку. Лис починає стверджувати, що нiби вiн

- небачений звiр Остромисл, i стає царем звiрiв.
Треба бути без мiри самовпевненим, щоб вiрити, що брехню нiколи не викриють.
Микита "тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi", але виказав себе
сам, заспiвавши по-лисячому навеснi. Тодi "Всiм мiнiстрам i слугам царським
вiдразу мов полуда з очей спала", i його звiрi просто розiрвали. Неможливо довго
замилювати очi, удавати з себе когось iншого: тiльки пихатiсть не дала змоги
хитрому Лисовi зрозумiти таку просту рiч.
Казка застерiгає нас, що не варто бути схожим на такого Лиса, треба розумно
оцiнювати власнi можливостi та не брехати анi собi, анi iншим.ерджувати, що нiби вiн