У чому полягає новаторство п’єси «Мина Мазайло»? Очень

I. Сатирична іронія вірша. (Саме гумор і сатиру обрав В. Самійленко, щоб підштовхнути читача до роздумів про справжній патріотизм, чесність, самовідданість, порядність та лицемірство, пристосуванство людини.) 

II. Хто вони, ура-патріоти? (Ще давні мудреці стверджували, що справжній патріот той, хто здатен віддати своє життя заради батьківщини. Існують ще два типи громадян: ура-патріоти і не-патріоти. Перші люблять себе в Україні, своє місце — реальне чи уявне — в її долі, гадають, що тільки вони можуть її порятувати. Другі — не мають України в собі. І ті, і інші не мають нічого спільного з істинними патріотами.) 

1. Гумор і сатира — найбільш дієва зброя проти псевдопатріотів. (Так вважає поет В. Самійленко і доводить це своїм віршем "На печі (українська патріотична дума)". Бо насправді там нічого патріотичного немає. Є тільки порожні балачки про Січ Запорізьку, про славне минуле, про те, як пращури боролися за волю.) 

2. Піч як місце виголошення патріотичних промов. (Ліричний герой сатиричного вірша любить себе в Україні і свою піч в Україні

Людина стає великою тоді, коли вона ліпше за інших розуміє потреби свого часу й намагається докласти максимум зусиль для плідної роботи. Але часто ця велич помітна на відстані років, можливо, навіть епох. А сучасники, які близько знали цю людину, часом навіть не усвідомлювали цього, як писав Шевченко: «їм байдуже — панам жито сіють». Але народ ніколи довго не може жити в розлуці з істиною. Він нікому не дозволить зловживати його терпінням. Неминучі зміни, і цей закономірний наслідок зусиль цілого народу усуває з дороги все. І знаходяться герої, які не мовчать, які висловлюють начебто своє, а насправді те, що болить рідному народові, цілій країні. 

Серед багатьох своїх героїв народ уже давно виділив ті постаті, які багатьом поколінням будуть слугувати взірцем. До таких людей я зараховую Василя Стуса, на якого мені б дуже хотілося бути схожим. Це насправді так складно, що сучасній нормальній людині осягнути вже неможливо. Чому? Мені здається, що сьогодні взагалі не говорять про принципи, про не зраду ідеї, про відданість рідному народові й служінні йому. Таким був нескорений Стус. Натомість прийшов усеосяжний практицизм: «Після мене — хай і трава не росте!» Таких, яким був Василь Стус, — я не знаю нікого. Оце людина! Ним будуть пишатися правнуки й наступні покоління, бо бути чесним перед собою — виявляється надзвичайно складним завданням. А для майбутнього — це надзавдання. Та все починається із якихось перших кроків. Наприклад, не дозволяти себе принижувати ні за яких обставин, не принижуватися самому, мати почуття власної гідності, що б то не сталося. Здається, все просто, та виявляється, що Василь Стус, приміром, заплатив за це дуже високу ціну — власне життя. 

Я дуже хочу, щоб мої життєві принципи були для мене дороговказом, як і для Василя Стуса, і тоді я зможу відчути, що я в цьому житті багато можу зробити й втілити ідеї в життя.