Климко, Скажите какой автор)?​

Г.М.Тютюнник автор повісті "Климко".

Автор повісті "Климко" – Григір Михайлович Тютюнник.

Додаткова інформація: Григір Тютюнник, автор творів "Климко", "Вогник далеко в степу", "Три зозулі з поклоном" – молодший брат по батькові письменника Григорія Тютюнника. Однакові імена брати отримали випадково. При оформленні дід по матері, який і записував дитину, переплутав ім'я. Щоб відрізняти братів, молодшого почали називати Григором.

Відповідь:

1А, 2Б, 3В, 4Г, 5А, 6А, 7В, 8А, 9А, 10В, 11А, 12Б

1. В якому місті відбуваються події?  а)Люботин;  

2.Хто куняв у кріслі?   б)князь;  

3.Як називалася молода князівна?  в)Настасія;

4.Де побачили сліди дракона?  г) Бистриці.

5.Скільки років було дракону?  а)вісім;  

6.З ким товаришував молодий дракон?  а)пустельником;  

7.Де заховався дракон від юрби?   в)в печері;  

8. Хто врятував дракона від пожежі?  а)князь;  

9.Що наказав радник повісити на корчмі?  а)намальованого дракона;  

10.Що їв люботинський дракон?  в)траву;

11.Де зібралась лицарська компанія?  а)в корчмі;  

12.Чого навчив пустельник дракона?  б)читати;

Пояснення:

Оповідання Євгена Гуцала "Лось" дуже схвилювало мене. Колись я бачив лося у зоопарку в нашому місті. Тварина дивилася на мене дивовижними чорними очима, мала величну поставу та великі красиві роги. Читаючи епізод, у якому хлопці визволили лося з льодяного полону, я дуже хвилювався за малих сміливців і водночас захоплювався їхньою мужністю. Я розмірковував, чи зміг би я вчинити так само. І дійшов висновку, що так, зміг би, інакше просто й бути не могло.

Напевно, кожному з нас знайоме дивне і прекрасне почуття єднання з природою, та зачарованість, легка тривога і радість, яку ми відчуваємо ігаючи за тваринами чи рослинами. Мені здається, що в природі ховається якась загадка, яку неможливо осягнути розумом, загадка самого життя. Можна лише відчути її серцем.

Але, на жаль, є люди, які мають жорстоке та черстве серце. Таким є чоловік, який убив лося. Дивно... Леви, тигри, вовки вважаються хижаками, великі тварини часто лякають людей. Точніше, це люди лякаються великих тварин. Але ж у житті виходить навпаки: навіть могутня та хижа тварина виявляється беззахисною перед людиною. А людина часто стає ще більшим хижаком, хоча не має іклів чи пазурів... Тварини вбивають задля власного життя, щоб їсти, щоб вижити. Навіщо ж убивають люди? Часто не для їжі, а через якесь нелюдське прагнення крові, через бажання показати свою силу у нечесному двобої із беззахисною твариною. Адже хіба може захистити себе лось від зброї? Навіть не стільки від зброї, скільки від якоїсь ненормальної, нелюдської жорстокості? Не може...

Я гадаю, що кожен, хто прочитав оповідання Євгена Гуцала, запам'ятає його назавжди. Бо неможливо поставитися байдуже до подій, описаних автором. Мені сподобалося оповідання. Я сподіваюсь, що воно до нам виховати в собі дбайливе ставлення до природи, навчить ніколи не кривдити рослин та тварин, бо вони уособлюють усе життя на нашій землі, містять у собі одвічну загадку всього живого...