Твір мініатюра на тему найяскравіше літнє мистецьке враження

Пройшло літо, яке подарувало мені неймовірні враження та настала осінь. Осінь – сумна пора року, проте саме завдяки літу я маю чимало приємних спогадів. Це літо було особливо неймовірним, бо я навчився робити багато нових речей. Так, у червні я вперше побував у дитячому таборі. Завдяки табору я навчився бути більш самостійним.

       У липні я відвідав бабусю з дідусем у селі. Бабуся навчила мене доїти корову та згодом вже спокійно довіряла мені цю важливу справу. З дідусем ми майже щодня ходили на риболовлю. Я вперше зумів зловити рибу. Це був невеличкий окунь. Поїздка до села подарувала мені приємні емоції та незабутні враження.

      У серпні я відпочивав вдома. Батьки весь час працювали, тому я проводив дні надворі з товаришами. Одного разу у мами з татом зламалась машина, тому вони приїхали  додому лише о дев’ятій вечора. Я вирішив зробити їм приємне і приготував смачну вечерю. Отже, це літо було надзвичайним. Я дуже виріс за цей час та усвідомив, що я доросла та самостійна людина.

Объяснение:

В оповіданні "Каторжна" розкривається доля Докії — дівчини-напівсироти. Каторжною її зробило життя з байдужим і вічно п'яним батьком, що після смерті дружини створив нову родину, в якій для рідної доньки не знайшлося навіть ласкавого слова чи прихильного погляду. Мачуха нещадно била дівчину, змушувала її працювати, морально принижувала. Для всіх Докія була чужою, тому росла, немов вовченя. Але ж вона також була людиною, що потребувала любові й ласки. Будучи від природи доброю, Докія, незважаючи на жорстокість мачухи, якось взяла на руки малого Івасика та, цілуючи його, примовляла: "Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..." Та мачуха звеліла дитині вдарити Докію, і мале штовхнуло дівчину кулачком. Кинувши дитину, Докія мало не вбила її та замкнулася в собі остаточно. Саме нелюдське ставлення зробило її черствою, злою, замкнутою. Навіть не плакала вона, коли мачуха щоразу скажено лупцювала або тягала її за волосся. Не було кому й ти Докію, на вулиці з неї сміялись, а вона мала лише відбиватися, роздаючи кривдникам стусани.
Тільки калина на городі трохи розраджувала самотню каторжну. Там вона плакала, бо "в неї не камінь у грудях був, а маненьке дитяче серденько! І те серденько так хотіло любити, так хотіло! Але ж любити було нікого!" Та калина була найдорожчим, що мала Докія, вона нагадувала дівчині померлу матір. Тому тяжкої кривди, невимовного болю завдала героїні мачуха, зрубавши дерево, — ніби вдруге осиротіла й без того самотня дитина.

У літературі кожного народу є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким поетом для нас, українців, був і залишається Тарас Григорович Шевченко.

Дійсно, творчість Шевченка — найвище досягнення нової української літератури. Його прекрасні твори набули великого світового значення. А теми для них він брав із життя народу. Читаєш твори Тараса Григоровича, й ніби сама Україна постає перед очима. То вона «безталаннавдова», то «оновленаземля», де «врага не буде, супостата». Та якою б не поставала Україна зі сторінок Шевченкових творів, завжди вона — найулюбленіша, і заради неї, заради її щастя поет готовий принести в жертву себе і своє життя.

Тарас Шевченко був справжнім патріотом України. Твори його були присвячені землякам, боротьбі за їх визволення й щастя. Життєвий і творчий шлях славетного поета — яскравий приклад нерозривної єдності батьківщини і її дітей.

Значення творчості Шевченка в історії української літератури — величезне. Літературна творчість Тараса Григоровича була багатогранною: прекрасний лірик, поет-громадянин, талановитий прозаїк, цікавий драматург. Він став учителем цілої плеяди видатних українських поетів і письменників. Його шляхом пішли Марко Вовчок, Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Панас Мирний, Леся Українка тощо.

Постать Тараса Шевченка — це постать народного співця, пророка. Тож нехай його твори-думи завжди будуть з нами, як пісня, як мова, як Батьківщина…