Літературний паспорт Ліричного твору : "За Сибіром сонце сходить" Вид лірики Провідний мотив Віршований розмір Художні засоби ть

1..Молодий дракон
2..Ніхто не підозрював про існування дракона 
3..Мудрий дракон 
4..Розмова дядька з драконом 
5..Помста
Розділ ІІІ
1..Розмова йміж князем та пустельником
2..Дивний і незвичайний змій 
3..Гості
4..Приємний співрозмовник-дракон
5..Життя володаря не варте й одного рядка поета!
6..Наляканий дракон
Розділ lV
1..Князева доля
2..Врятування Люботина
РозділV
1..Здивований дракон від почутого 
2..Найсолодші сни метелика
3..Найпотаємніші думки
4..Урочистий бій з драконом 
Розділ VI
1..Наляканий дракон
2..Задеревіла рука у пана під час боя 
3..Переможець дракон
Розділ VII
1..Холодна осінь 
2..Замріяний дракон 
3..Сліпуча яснота

Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків…”

…Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не “сокотилася” баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки — і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня…”

3. “…росла дитина, …Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить…”

4. “… маленький і білий, наче банька кульбаби, безстрашно забирався у темний ліс…”

5. “Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все те вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? Знав, що на світі панує
нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник. Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, щоб співати пісень, вигадувать байки і молитви, про потопельників, які по заході сонця сушать бліде тіло своє на каменях в річці. Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду…”

6. “Іван сидів і слухав, забувши зовсім, що має доглядати корови…”

7. “Іван кинувся в бійку…”

8. “Все ще гарячий, роз’юшений злістю, він наскочив з розгону на маленьке дівча, що тряслось з жаху біля самого воза. Ага! Се, певно, Гутенюкова дівка! І, не думавши довго, ударив її в лице…”

9. “– Я си обую файно та й буду дівка…Тоді йому заздрісне стало…”

10. “Але в Івановій пам’яті татова смерть не так довго жила, як знайомість з дівчам, що, скривджене ним безневинно, повним довір’я рухом подало йому половину цукерка…”

11. “Вони обоє знали, що то бродить по лісі невидима сокира, гупа об дерева і хека з втомлених грудей…”

12. “Ляк проганяв їх звідти в долину, де потік плив спокійніше. Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись, бовтались в нім, як двоє лісних звірят, що не знають, що таке сором…”

13. “І так вони пасли, що не раз розгубили овечки…”

14. “Тепер Іван був уже леЄінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню…”

15. “Не пасли більше вкупі ягнята і стрічались лиш в свято або в неділю. Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти. ворожих родів…”

16. “Марічка любила, коли він грав на флояру. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки. Холодно було і мороз йшов поза шкуру, коли вилітали перші свистячі згуки…”

17. “Обіймала за шию Івана та, тулячи до його лиця біляву головку, стиха співала йому над вухом…”

18. “Довго Микола оповідає, а коли ненароком згадає чорта, Іван хрестить груди під кептарем…”