Які патріотичні мотиви у творі захар беркут до ть дуже

Початок XIX ст. повернув українському народові його мову як знаряддя творення культури. Але повернення це було далеко не повним. В "Енеїді" І. Котляревського, в повістях Г. Квітки-Основ’яненка, в піснях і баладах харківських поетів-романтиків український народ пізнавав самого себе, свій побут, свої звичаї, свої більші чи менші клопоти соціальні. І все ж це була література про народ, а не для народу...

Объяснение:Дальший її розвиток і утвердження були можливі тільки за тієї умови, коли вона відобразить кардинальні суспільні проблеми своєї доби.

Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і викривач усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу.

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури.

Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін.

Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо

Народнорозмовна основа поезії Т. Шевченка незаперечна. У ній органічно злилися пісенний фольклор і усна оповідь, доповнені всім тим, що збереглося від давніх мов, уживаних в Україні-Русі.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Новиченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади "Кобзаря".

Тарас Шевченко – носій української культури в світову культурну скарбницю

Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським і світовим явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим Скуратівський, "вікове горе мас, по суті, не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім голосом".

Тарас Шевченко!... Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Бернс, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.

Запал патріотичного відродження у творчості Т. Г. Шевченка

Завдяки його творчості українська література, пройнята гуманістичними ідеями, вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і вивела із забуття всю націю. Іти пліч-о-пліч з іншими народами − історична потреба кожної нації і неодмінна умова справжнього прогресу в її духовній творчості.

Добро i зло вiн бачив на землi свого дитинства, рай i пекло, i вiдчував свою єднiсть з Україною, з її народом. Все це стало часткою його самого. Вiн справдi вийшов з народу, жив з народом, всiма своїми думами i почуттями був з ним мiцно i нерозривно зв'язаний.

I в його пiснях-думах бринить ота любов до України i українцiв, яка невiддiльна вiд поезiї Кобзаря; без неї немає Шевченка.

Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якої обмеженостi, вважаючи, що здобутки кожної нацiональної культури є здобутком всього людства. Саме тому, мрiючи про вiльну Україну, де "у селах у веселих" будуть "i люди веселi", де "врага не буде супостата, А буде син, i буде мати,

I будуть люди на землi".

Поет уявляв собi "сiм'ю вольну, нову" народiв, де оживе природа i оживуть люди, де не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i братерство.

кохання, здатне пережити смерть. саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми шекспіра «ромео і джульєтта». почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. ромео впевнений, що кохає
розаліну, а до джульєтти сватається парис.

кохання не знає кордонів. оселившись у серцях ромео і джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. читач бачить, як джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка
здатна боротися за право кохати і бути коханою.

зміни торкаються і ромео. він розуміє, що кохання до розаліни було надуманим, не справжнім. романтична сцена під , що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. як не дивно, більш практичною і вдумливою
автор змальовує саме джульєтту. ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.

у юних закоханих є союзники.

перш за все, стара нянька джульєтти. жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить
гроші. співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за париса. враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.

залишається ще монах лоренцо – людина освічена і прогресивна. він
розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. наївно думаючи, що кохання між членами родин монтеккі і капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується закоханим. низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз
освідчуючись один одному у коханні.

трагізм фіналу просто приголомшуючий. на перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. кохання ромео і джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили
почуття. змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.