ЗАВДАННЯ: Сформулюйте за текстом 5-6 запитань.Використовуючи ці запитання, складіть і запишіть діалог (10-12 реплік)за змістом прочитаного.Я сів на лавку в скверику і усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я...— Чому ви посміхаєтесь?Вона здивовано глянула на мене і відповіла:— Хіба я знаю?Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я — трішечки — посміхався лише до неї, і вона — трішечки — посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.— Боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! — зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву. Це був такий дисонанс у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. Але я посміхнувся йому й мовив:— Це ви, мабуть, не про нас кажете…— Ні, я про вас! — Перехожий аж тупнув ногою.— Даруйте, але ми нічого не робимо.— Хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя?— У нас немає ніякого щастя, — посміхнулася йому дівчина. — У нас є тільки радість.— І до того ж у кожного своя, — докинув я.— Ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою наводите тінь на теперішню молодь, — вичитував нас перехожий.— Хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? — допитувався я, хоч не сподівався ні якої відповіді.Я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. А потім піде, задоволений собою так, ніби й насправді утнув щось дуже гарне.— Ви, певне, думаєте, що ми закохані? — раптом запитала дівчина.— У всякому разі, якісь там фіглі-міглі між вами є, і не треба ними муляти очі порядним людям.— Та ми навіть незнайомі! — засміялася дівчина.Від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.— Як? Ви навіть не знайомі? І ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста?Мені здавалося, що він репне від гніву. Він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. Я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися куди влучу...​

Важливою історичною передумовою організації книгописання в Києво-Печерському монастирі в роки ігуменства Феодосія Печерського стало запровадження ним в обителі Студійського статуту. Один із його приписів (§26) зобов'язував ченців займатися читанням книг у вільні дні від виконання монастирських робіт: «Должно знать, что в те дни, в которые мы свободны от телесных дел, ударяет книгохранитель в дерево и собираются братья в книгохранительную комнату и берёт каждый книгу, и читает до вечера; перед клепанєм же к светильничному ударяет опять однажды книжный приставник и все приходят и возвращают книги по записи; кто же умедлит (опоздает) возвратить книгу, да подвергнется эпитимии»

Для реалізації цього припису на практиці необхідно було організувати книгописання в обителі та розпочати збирання монастирської бібліотеки. Однією з передумов організації книготворення в Печерському монастирі було те, що він з перших же років стає твердинею грамоти. Це випливало з простої необхідності кожного ченця читати Святе Письмо і богослужбові книги

До передумов варто також додати велику ціну книги та їхню відносну рідкість в другій половині ХІст. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого. За свідченнями візантійських джерел, за одну книгу в ХІ-ХШст. можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі [7,312 - 313]. Напевно, не меншою цінністю була книга і в Київській Русі, особливо в друг.пол. ХІст. Автор приписки до відомого Мстиславового Євангелія(близько 1115р.), переписаного поповичем Алексою і майстром Жаденом, зазначив: "Цену же евангелия сего един Бог ведае"

Объяснение:

Відповідь:

Для того, щоб зрозуміти чи дійсно Тугар Вовк по-різному відзивається про князя перед тухольцями і перед дочкою, спершу знайдемо в тексті цитати, що підтверджують це:

перед тухольцями на громадській раді  Тугар Вовк каже, що його прислав  "— Мій і ваш пан, князь Данило Романович".

Мирославі, коли вони їдуть в монгольський табір каже: "Може, їхати до Галича, до князя, котрому я наприкрився і котрий рад був мене позбутися? О, хитра се штука, той князь! Використати силу чоловіка, виссати його, мов спілу вишню, а кістку кинути геть — на те він якраз. І який рад був він, коли я попросив у нього даровизни землі в Тухольщині! "Іди,— сказав мені,— нехай лишень тут не бачу тебе! Йди і угризайся з тими смердами за нужденну межу, лиш сюди не вертай!"

Думаю, що перед тухольцями Тугар хотів продемонструвати, що він не якийсь заблуда, а поважний чоловік, якому князь за вірну і тяжку службу дарував ці землі. А воля князя має бути законом для тухольців.

Але перед дочкою, яка була для нього єдиною найріднішою людиною, Тугару Вовку не потрібно було прикидатися. Він розуміє, що князь його не поважає і не довіряє. Нічого Тугар Вовк за довгі роки служби у князя не заслужив. Що Тугар сам змушений ви хоч якісь землі. Що даруючи йому тухольські землі, князь радий був спекатися  Тугара Вовка з свого оточення.      

Пояснення: