Чому в контексті творчості І. Нечуя-Левицького літературознавці говорять про "сміх крізь сльози"? Відповідь проілюструйте прикладами ​

Персонажі:

Омелько Кайдаш: стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку.

«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»

Маруся Кайдашиха: «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся.

«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»

Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий.

«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»

Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока.

«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»

Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.

«Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.»

Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха.

«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»

Казки бувають різні, і з різними початками, з різними героями, і звісно з різними кінцями. Але хвилює нас не те які сюжети, і жанри у казок, а чому все таки одні казки веселі, а інші сумні. На це можна відповісти так. Автор хоче показати, свою казку по своєму, не схожу на іншу. Чому є багато сумних казок, автор хоче показати, що життя не таке насправді як ми думаємо, і що не завжди все закінчується добре. Він хоче пояснити, навчити своєю казкою, своїх читачів. Наприклад, казка Червона Шапочка, так казка закінчилась з хорошим кінцем, і всі живі і здорові, але в цій казкі є повчання, не можна говорити з незнайомцями, не можна довіряти чужим людям,якщо ти їх зовсім не знаєш, і хто-зна як би було б, якби повз цієї хатинки не мисливці. Ми знову спитаємо так чому є і сумні казки. Автор повчає своєю казкою, щоб читачі зробили висновок, і думали: "А щоб я зробив би, на місці героя" Отже, сумні казки потрібні для того, щоб ми зробили висновки, і не наступали на граблі, як зробили це, герої казок.