Яким чином на думку Максима можна було подолати ворогів​

Объяснение:

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із Іваном Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.

Дитинство



Леся Українка у волинському народному вбранні. 1878—1879 роки

Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) навчалися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.

«Пригадую, … я привезла своїх старших дітей Михася й Лесю до Києва; жили вони якийсь час у Михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядьком і його родиною[5] »

Влітку того ж року О. П. Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку.

«…Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…[6] »

Шість ро́ків ма́вши Леся почала вчитися вишивати.

«Леся зосереджена і дуже вражлива. Багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку[7] »



Лариса Косач (Леся Українка), 1887 р.



Лариса Косач (Леся Українка)

У 1878 році батьки Лесі поїхали на Всесвітню виставку до Парижу, де зустрілися з Михайлом Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Косач, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси[8].

7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ П. А. Косача перевели на роботу до Луцька.

ответ: Доброго вам дня, шановний пане Калитко!

Ви мене не знаєте - я живу у 21-му сторіччі. Я - школяр і про вас читав ту комедії «Сто тисяч» славетного українського драматурга Івана Карпенко-Карого. Це не тільки смішна, але й повчальна історія. На вашому прикладі ми навчаємося, як НЕ треба ставитися до грошей.

Читав я п'єсу і дивувався. Пане Калитко, як же ви дойшли до такого життя? Ви ж спочатку були доволі розумною і хазяйновитою людиною, але ваша економність переросла в жадібність. Ваша жадоба до збагачення дойшла до безглуздя. Ви поставили гроші вище за свою родину, за дружбу, за все! У фіналі комедії ви поплатилися за це.

Я не вважаю,що гроші - це погано. Якраз навпаки: гроші допомагають нам вирішувати проблеми, робити життя комфортнішим. Як же так можна - тільки накопичувати гроші, не маючи з них ніякого проку, потроху втрачаючи людяність? Мені шкода вас, пане Калитко.

Я сподіваюся, що цей випадок із ста тисячами стане для вас уроком.

З добрими побажаннями,

Учень ___ класу___школи міста/села,

(підпис)

Объяснение:

.