п'єса "мартин боруля" написана на основі реального факту. і. карпенко-карий використав подію, яка відбулася в його родині. батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою.
так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду мартин боруля має заповітну мрію — зробити свій рід дворянським, поставити все на "дворянську лінію". справою честі стало те доведення "дворянської лінії", бо мартина пан красовський назвав бидлом, а його сина — телям. боруля наполегливо, із завзяттям судиться, гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений трандалєв просто дурить його. а найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.
зрозуміло, що боруля не має нічого спільного з дворянством. маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його "папінька", а дружину — "мамінька", не дає працювати марисі, аби вона привчалася до дворянства. боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. смішно виглядає це. намагання бути благородним: очікуючи з міста "кофію", герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо "чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. піди ти зараз до сидоровички — вона зна — і повчися у неї. і розпитай гарненько, як його роблять і коли його : чи до борщу, чи на ніч? "боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя марисі. відмову сватам миколи, марисиного коханого, боруля пояснює просто: "не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії" натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора націєвського — людину несерйозну, звичайного міського франта, , що до того ж любить випити за чужий кошт. марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.
син борулі степан служить канцеляристом у місті. батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. але канцелярію закривають, і молодший боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. це все — наслідки бездумної гонитви за дворянством.
символічним є спалення "дворянських паперів" у кінці п'єси. герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.
у творі поєдналися елементи комедії і трагедії. образ борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений "дворянською лінією" герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (гервасія, протасія і матвія), і дітей (нещасливий шлюб марисі й розпусне життя степана), і власне життя.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Напишіть твір-мініатюру на одну з тем: Заклик до пробудження історичної пам’яті та національної самосвідомості у творах Т. Г. Шевченка та М. Вороного. Щастя можна знайти тільки на рідній землі (за поемою М. Вороного «Євшан-зілля»
до пізньої прози відомого українського письменника і драматурга івана франка належить новела «сойчине крило». підзаголовок цього твору – «із записок відлюдька». проблематика новели носить екзистенцій ний характер, тому що автором розглядається не тільки проблема невдалого життя чи нещасної любові героїв, а взагалі проблеми людського буття. герой новели – хома став відлюдьком за своїм бажанням, він свідомо відмежувався від людей та заховався за витворами мистецтва. він впивається своїм трагічним одиноцтвом, та думає про те, що він має інше життя і про це ніхто не здогадується.
як тільки я почала читати новелу, то відразу побачила те, наскільки сильно оповідач замкнутий в собі. він каже, що вже три роки святкує новий рік по-своєму. він не любить гучні гулянки, йому більше до вподоби насолоджуватися самотністю. він зачинив за стальними дверима своє серце і нікого туди не впускає.
на протязі всього твору ми читаємо лист від мані до хоми, з нього ми і дізнаємося про їх минуле, як вони були разом у лісі, та ще про минуле марусі без хоми. і читаючи листа, хома-массіно відчиняє своє серце, в ньому змінюється ставлення до марусі, змінюються його думки щодо мані та її листа.
у марусі важка доля і їй можна тільки співчувати та співпереживати. але, з іншого боку, це було цілком її рішення – піти від коханого чоловіка, з рідної сторони, з дому і попрямувати назустріч бурхливому, невідомому та жорстокому світу. мені не зовсім зрозумілі її мотиви і хоч вона і не знала, хто такий насправді генрись, але вона сама зробила свій вибір. з одного боку, вона каже, що хома не зміг її втримати, але з іншого – чому вона сама не трималася за своє кохання, не боролося за нього, а замість цього втекла з малознайомим хлопцем. і ще одне запитання: чи не спокусили її його статки та статус, бо у творі мимохідь сказано про те, що у генрися ніби була забезпечена сім’я.
я не хочу засуджувати марусю, але інколи я не можу її зрозуміти. в житті кожен може зробити помилку, оступитися, та для мані ця помилка стала фатальною. хоч, якщо подивитися з іншого боку, може, ця помилка стала випробуванням для неї і для хоми, для перевірки їх кохання, яке незважаючи ні на що не згасло…
у всі часи проблема співіснування двох людей має характер людського буття взагалі. вустами массіно франко говорить незаперечну істину: «що таке людина для людини? і кат, і бог! з ним живеш – мучишся, а без нього ще гірше! жорстока, безвихідна загадка! »