Скласти міні-твір на тему "у бабусиному затишку"

Відповідь:

Моя бабуся живе в селі, у власному обійсті. Бабуся добре зберігає народні традиції, тому в неї справжня українська домівка. Її будиночок чисто побілений. Кругом будинку насаджені вишневі дерева квіточки: чорнобривці, анютині вічка, нагідки. Рами вікон бабуся за звичкою фарбує у синій колір, а лиштву, що прикрашає вікна, теж білить.

На вікнах висять білосніжні мережані фіранки.

В самій хаті теж панують чистота та затишок. Бабуся вмикає телевізор лише ввечері, бо вдень зайнята з господарством. Тому в хаті зазвичай тихо.

Підлогу та стіни

вкривають паласи та коври. Меблі в бабусі залишилися ще з радянських часів. Вони зроблені з натурального дерева та досить важкі.

Блищить старомодне дзеркало-трюмо, що його старанно начищає бабуся. Стіл прикрашають ажурні серветки-макраме, створені бабусею власноруч.

У залі на стіні, за традицією, висить ікона Богородиці, вбрана у два білих вишитих рушника. Це ще весільні рушники моєї бабусі. Перед неї поставлена лампадка, яку засвічують на свята.

Поряд зберігається бака за свяченою водою, принесеною з щорічної Водохрещі.

Хоч будинок і опалються сучасним газовим котлом, на кухні зберігся комин. Тепер на ньому виставлені нарядні горщики. На кухні завжди пахне чимось смачненьким. А ще – пучечками пряних трав, які бабуся вивішує над комином.

А на день Трійці бабуся вкриває комин свіжим духмяним зіллям, і воно пахне на всю хату!

Пояснення:

вот так как то

Дві сюжетні лінії — соціальна і любовна.

Объяснение:

Пантелеймон Куліш «Чорна рада»

«Чорна рада» (1846) – перший україномовний історичний роман,

розповідає про події 1663 року ( хроніка 1663 року).

Описуючи час кривавого розбрату, автор згадує минуле України –

славетних лицарів Петра Конашевича-Сагайдачного, Самійла Кішку, Тараса

Трясила, Остряницю та Наливайка та ін.

Основний сюжетний стержень – мотив дороги: священик Шрам із своїм

сином Петром прямує на Чорну раду, по дорозі зустрічає різних людей.

Елементи пригодницького жанру: викрадення Лесі, подорож, лицарський

двобій, запорозький суд, кара.

Зав’язка – поява Шрама на хуторі у Череваня.

Кульмінація – сама рада

Розв’язка – Шрам рятує Паволоч від Тетері ціною власної голови.

Оптимізм у тому, що житимуть нащадки Петра та Лесі

Історична основа

Діялося це незабаром після возз'єднання України з Росією. На Україні

розгорнулась складна політична боротьба за владу, що і призвела до Чорної

ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто тимчасового гетьмана Сомка й

обрано гетьманом Івана Брюховецького. На раді, крім козацької старшини,

були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною

радою.

Після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) загострюється боротьба за

гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають

представники різних політичних орієнтацій.

На Правобережній Україні боротьбу за гетьманування веде представник

польсько-шляхетської орієнтації Павло Тетеря. На лівобережній Україні

козацька старшина висунула на гетьмана переяславською полковника Якима

Сомка — брата першої дружини Б. Хмельницького. На старшинській раді в

Козельці Сомка обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Але царський уряд

не затвердив цього обрання.

Сомко дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної

України в тісному союзі з Росією і намагався приборкати народні рухи. Він

утверджував феодальне землеволодіння, домагаючись на цій основі

розширення автономних прав. Цим було незадоволене міщанство та низові

верстви козацтва. Вони висунули на гетьмана кандидатуру підтриманого

царським урядом кошового отамана Івана Брюховецького, який демагогічно, на

словах проголошував себе прихильником народних мас. На Чорній раді він був

обраний гетьманом. Після цього Брюховецький скарав на смерть Сомка і його

прихильників, а сам ще рішучіше своїх попередників провадив політику

козацької старшини.

Під час цих подій по Україні ширилися повстанські рухи незадоволеного

селянства. У них значну роль відіграли міські ремісники, дрібне міщанство.

Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її

ставлеників — гетьманів, що утверджували основи феодальної економічної

системи. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між

претендентами на гетьманську булаву відзначалося характерними дія епохи

феодалізму ознаками міжусобиць і ворогування феодалів.

Объяснение:

Микола Куліш

(1892-1937)

Микола Куліш народився 6 грудня 1892 р. в с. Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині Херсонська область) у родині батрака-селянина. Дитячі роки минали в злигоднях. Змалку працював пастухом, погоничем коней. Рано втратив батьків. Ще в дитинстві хлопчик проявив себе як яскрава й непересічна особистість, мав добру пам'ять, багато читав. Ці здібності помітили під час навчання в Чаплинській народній школі. Місцева інтелігенція зібрала кошти, щоб він міг здобути освіту. З вересня 1905 р. талановитий юнак навчається в Олешківському міському училищі, з 1908 р. — у чоловічій гімназії. Якийсь час мешкав у притулку для сиріт, згодом його взяла до себе родина Невелів — олешківських інтелігентів.

Гімназист Микола Куліш закохався в Антоніну Невель, яка в майбутньому стала його дружиною. Вона була гарної статури, мала довгі каштанові коси й зелені розкосі очі. У зовні непоказному Миколі Антоніні вдалося розгледіти щиру душу: «Любила я Миколу не за його постать, досить незграбну та ще й одягнену в речі завжди з чужого плеча — або занадто великі, або занадто малі. Був він худий та дуже непоказний... Любила я його за те, що був він душею й розумом зовсім не подібний до всіх, кого я тоді знала. Такий простий, щирий, вибачливий та зрозумілий до всього, що є недосконалого в людині. Саме це полонило моє дівоче серце».

1914 р. М. Куліш вступив до Новоросійського (Одеського) університету (історико-філологічний факультет), проте навчання змушений був перервати через мобілізацію до царської армії. Чотири місяці провів у казармах, згодом закінчив Одеську школу прапорщиків і був відправлений до Смоленська. До нього приїхала Антоніна, і вони одружилися. 1915 р. М. Куліша було тяжко поранено. Після повернення з фронту його призначили на службу при штабі полку.

М. Куліш з дружиною Антоніною

У 1918 р. М. Куліш повернувся в Олешки, організував там «Просвіту». У цей час він почав писати роман «Трохим Леміш», у якому прототипом героя був сам. 1917-1919 рр. були сповнені революційних катаклізмів, у цей період наростає національно-визвольний рух. М. Куліш найбільше симпатизував партії соціалістів-революціонерів (есерів), яка відображала інтереси селянства. За висловом літературознавця В. Панченка, «Куліша, як і багатьох його ровесників, поманили червоні зорі». У 1919 р. він стає членом Дніпровського політвиконкому й завідувачем управління народної освіти. У липні цього ж року виїхав у Херсон у складі Дніпровської організації КП(б)У і сформував Дніпровський селянський полк, з яким брав участь у боях проти денікінців.

Після громадянської війни М. Куліш працює в партійних органах, на освітянській ниві. Проте його дедалі більше цікавить літературна творчість, літературно-мистецьке життя столичного Харкова. На той час його родина (дружина, син Володя, донька Оля) мешкає в Одесі.