Людина (Антонич Богдан-Ігор) Потрібен літературний паспорт цих віршей1Ніч темна, олив'яна, зимна, люта, чорна, лиш вітер обертає хмар важенні жорна.Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива, й кугикає кугач, лулукає сова.Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брамистає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами.[47]Та рвучий подув торсає похмуру тінь, що сволоком втекти не хоче в далечінь.Як сяйво місяця з-за хмари піднеслось, бач: перед брамою стоїть самітний хтось.2"Незнаний приятелю мій, навіщо ждеш, задивлений в покрівлю хмурих, сивих веж?Навіщо неспокійний зір підносиш зчаста?""Я жду, бо замкнене за брамою є щастя"."Як довго, гей, як довго, сірий друже, ждеш?Чи день, чи два, чи три, чи, може, тиждень теж?""Не тямлю вже, як довго; від безвічних літ, вже відколи колишеться на осі світ"."Скажи твоє імення, брате мій, що ждештак довго, довго, цілий вік безмеж, що навіть згорбилась тобі з утоми спина.Скажи твоє ім'я!" – "Моє ім'я… людина".

У 1899 році у Львовевыходит друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов'язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Украинкаподчеркивает, що він був самим звичайним людиною. Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосым луною». За цю невелику здатність створювати вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, у юності, він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і любові. На крилах мыслипоэт часто поринав «в таємні небесні світи». Найважливішим для співака було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежці з лицарем Бертольдом, поет говорить йому:
Бачиш ти - оця діброва,
Поле, небо, син море
Це моє багатство - господарство і розкішне, і просторе.
Але не здатний Бертольд зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ небесний» нічого не вартий у порівнянні з красивим замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив слова поета на молодь, він навіть вбачає в цьому якесь чаклунство. Минув час, і Бертольд відправляється в походи завойовувати чужі міста. Його військо супроводжує пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ще більше безкорисливо любити вчить нас далека розлука. З уявною зв'язком з рідним краєм воїни сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп'янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну перемогу. І коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глузлива пісня військових співаків про недбале воїна, який повертався додому живий і неушкоджений, так як мав у вигляді талісмана мудре пропозицію: «Удирай, поки здоровий!» Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не відвага Бертольда, перемогло слово поета з дивною, ніби, справді, ворожою силою. Отже своїм воєнним щастям вельможа зобов'язаний поетові.Коли Бертольд пропонує художнику високу, на думку пана, честь - стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в пошані, добробут і славу, поет з посмішкою на вустах відкидає це за
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Якщо ними увенчаюсь,
То поетом вже не буду.
Так вирішує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості художника, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, підтримати його в боротьбі за волю і щастя.