Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь твір на 1стр

В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і у нашого народу — Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос — українську мову. Для кожного з нас ім'я Шевченка є святим.

9 березня 1814 року у селі Моринцях у сім'ї кріпака народився хлопчик. Йому дали ім'я Тарас. Рано залишився він сиротою. Спочатку померла мати, а потім пішов слідом за нею і батько. Чого тільки не довелося винести малому Тарасові! І тяжку працю, і науку у п’янички — дяка, холод і голод. Але, на щастя, пан Енгельгардт помітив незвичайні здібності хлопця, і Тараса почали вчити малювати.

Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Картинами Шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати.

Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка. Але його поезії, його картини забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями, і тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень. Здається, що словами Шевченка говорить сам український народ:

Всі чули ці слова кеннеді. але чомусь всі продовжують "нити" про те, як все у нас погано. але от щось робити, щоб стало краще, не хоче ніхто. і всі чомусь забувають, що якщо нічого не робити, то і краще не стане. всі очікують халяви. чекають, що хтось (сусіди, влада, добрий дядько, потрібне підкреслити) просто прийде і дасть їм нову систему освіти, відремонтує школи, побудує лікарні та навчить лікарів, побудує заводи і т.п. але див на світі не буває. і все треба здобувати самому.якщо кожен українець здасть по 100 гривень, то загальна сума складе близько 5 мільярдів гривень. якщо врахувати тих, хто не може собі це дозволити, то сумма буде десь 3-4 млрд (ах так, я забув, ніхто не може цього зробити, всі ж в нас такі бідні і чекають мани небесної). до чого це я? а до того, що на ці гроші можна зробити багато чого - відремонтувати ті самі школи та лікарні, наприклад. створюйте (або вступайте) громадські організації, збирайте гроші, та робіть те, що може покращити життя людей в україні (я знову забуваю, що ніхто не буде цього робити - навіщо, це ж для інших людей, а не для себе, простіше сидіти та нити, що держава для тебе нічого не робить). якщо цього не робить влада, то треба брати владу в свої руки. десь можна заставити уряд виконати твої вимоги, десь зробити самому.я вже є членом однієї суспільної організації і вже побачив, що можна своїми руками досягти того, що не зробив уряд. і навіть більш ефективно у деяких випадках - це ж треба тобі, а не уряду.чули вислів "хочеш зробити добре, зроби сам"?