Цитати до образу івоніки, марічки і докії у повісті земля

івоніка.

 

"і івоніки були дзеркалом самої доброти серця й " 

 

"його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…"

 

"гарна була земля.

івоніка любив її. він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.

як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."

 

марічка.

 

" у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і "

 

"одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."

"була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."

 

докія.

 

"її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."

 

"на неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом."

 

" все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких." 

Объяснение:

Можу запропонувати таку історію з Іваном Силою:

     Одного разу у селі Опеньки сталася незвичайна подія. Стара кобила важко тягла за собою віз, позаду їхав її хазяїн Омелько. Несподівано віз струснуло, щось шумно вдарилось, чоловік впав з возу і покотився додолу. На звук з хат повиходили люди:

         -          Ой, лишенько! Кобила в яму провалилась, – переймалась баба Параска.

         -          Як же тепер витягати її, коли всі чоловіки на поле пішли? – питала баба Ярина.

     Та й справді. Всі молоді та здорові роз’їхалися по роботам, а в селі залишились самі старі й діти. Омелько встав, струснув з себе пил, а з ями тяжко заіржала кобила.

      Несподівано з-за рогу виглянула небачена в Опеньках раніше машина. Задиринчала, зачухикала і зупинилась. З неї вийшов здоровенний чоловік і назвався Іваном.

       -          Що сталось у вас? – спитав Іван.

       -          Та ось кобила в яму провалилась, а дістати ніяк не можемо.

     І тоді сталось диво: самостійно Іван дістав кобилу, без будь-якої до Люди зааплодували і причарувались силою такого великого чоловіка:

       - Велике вам дякуємо, Іване! Ви – справжня Сила!

        Так і прозвали Івана Фріцака Силою

Зшевченкового дитинства особливо запам’ятовується історія розвідування залізних стовпів, на яких тримається небо. про ті залізні стовпи, мабуть, усі чули. але наважився шукати їх тільки малий тарас. чумаки, які відвезли хлопця назад додому, поставилися до його пошуків добре. але чи могли вони подумати, що все життя він шукатиме стовпи, на яких тримається небо на нашій грішній землі? він ті стовпи відкриє і покаже, що на них тримається людина і людський світ. він поставить їх в основу нової української літератури. духовну основу. він оспівував любов і красу, добро і правду, щоб ми зробили те своєю вічною піснею. якою великою очисною силою мала пройти в народі його пісня, щоб у нелюдських умовах рятувати людину: «умийтеся, образ божий багном не скверніте! ». і ніхто не допитувався: «хто він такий, щоб учити  подойдет?