Чим бiлий кiнь шептало схож на людей? напишите . небольшой текст​

Велике щастя для людини — користуватися благами природи, насолоджуватися її красою. здавалося б, життя скрізь прекрасне. але звідки ж тоді береться жорстокість, бездушність, підлість? охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник євген гуцало. багато творів він присвятив природі. його оповідання «лось» наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло. у лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. такою людиною в оповіданні зображений дядько шпичак. авторський осуд зажерливості, жорстокості шпичака відчутний у його портретній характеристиці: «кругленьке, як підпалок, обличчя», у поведінці. діти рятували лося, а він, «присівши у виямку», насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, «коли лось ворухнеться», а «шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги». рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням нещасній тварині, а шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи. на мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. вони хоч і малі, але сміливі. маленькі герої не побоялися рубати «зрадливу кригу», не злякалися погроз дядька, а «подалися в заповідник, щоб заявити охороні». шпичак же злякався, «його наче щось тіпонуло», коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини. мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: «голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям». отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.

ми живемо в мальовничій країні . хоча я зі своїми батьками не дуже багато подорожувала, але вже полюбила карпати, стрімкі бурхливі ріки, шацькі озера, могутній дніпро і дністер, тиху і ніжну ворсклу, безмежні долини степів, теплі моря криму і його неповторну природу. і це все не завдяки подорожам, а завдяки творам українських письменників і поетів, у більшості яких є багато описів нашої неповторної природи. з цих творів я не тільки ще більше полюбила рідну країну, а й зрозуміла, що внутрішня краса людини дає змогу бачити красу зовнішню. а хтось пройде поряд з квітами і не помітить їхньої краси, не замислиться, чому ростуть вони серед асфальту і хто про них дбає.

наприклад, ви були коли-небудь серед червоного і прекрасного макового поля? макове поле мов море… хвилюється від подиху шаленого вітру. прогинаючись і нахиляючись, ніжні квіти тендітними пелюстками, горнуться до землі. їх духмяний і п’янкий аромат літає у повітрі, змішується свіжим вітром. над червоними маками чиста і прозора блакить високого неба, така ж безмежна як і квітучий оксамитовий простір. а замислювались ви, як ця квітка з’явилась на планеті? хто посіяв першу маківку на землі? хто знає ці відповіді? мені ще не довелося побувати серед такої краси, але завдяки яскравому опису мені досить легко все уявити. і це тому, що внутрішня краса людини полягає в її прекрасній душі, тому, що лише людина зможе пройти по землі,створюючи нову красу. а краса ця формується з дитинства і тільки такі щирі, відкриті і безпосередні люди, як головні герої оповідання в. нестайка «тореадори з васюківки» зможуть відтворити та зберегти усю красу нашого рідного краю.

слід сказати, що оповідання в. нестайка, головні герої якого ява рень та павлуша завгородній – кращі друзі, звичайні школярі, дитинство яких проходить у звичайному українському селі, мені дуже . оповідання дуже насичене цікавими подіями та друзів, більшість яких вигадані самими хлопцями. майже усі події оповідання відбуваються на вулицях села або на природі за околицею. і хоча описів оточуючого світу у оповіданні майже немає, можна досить легко уявити собі село влітку, в якому живуть хлопці, уявити красу української природи, на тлі якої і відбуваються усі події.

«ранок був сонячний і лискучий, як нові черевики. не ранок, а пісня дзвінка піонерська». достатньо коротка фраза, а ми вже уявляємо собі ласкаве ранішнє сонце, прозоре блакитне небо, зелень соковитої трави, тихий шелест листя на могутніх деревах та легкий подих ласкавого вітерцю.

ще один опис, який надає нам змогу уявити усю красу природи звичайного українського селища – це опис острова, який ява обрав для того, щоб підготуватися до перездачі екзамену у тиші та спокої. «острів був чудовий. ніби спеціально створений для такого діла, яке задумав кукурузо. дерев багато і сухого гілля – на двадцять років топити. в очеретах, навіть зараз чути,  – качки крячуть. значить, дичини повно. на чистоводді попід берегом риба скидається, сама в юшку проситься. посеред острова галявина: не те, що в цурки-палки,  – у футбола грати можна. край галявини величезна стара плакуча верба стоїть, вітами землю підмітає і без куреня від дощу сховаєшся». цей опис дозволяє уявити усю ту красу, в якій проходило дитинство друзів і яку вони вміли цінувати та розуміти.

я вважаю, що оточуюча людей природа має важливе значення у їх житті і впливає не тільки на їх ставлення до оточуючого світу, а й на формування характеру та вміння цінити те, що є основою нашого життя. і саме завдяки таким цікавим та захоплюючим творам, як оповідання в. нестайко «тореадори з васюківки», ми маємо змогу доторкнутися до дивовижного світу української природи и навчитися розуміти її красу.