50 ідейно-художній аналіз твору шевченка «розрита могила» за планом: 1.дата написання 2. місце написання 3. тема 4. ідея 5. основна думка 6. проблематика 7. жанр 8. віршування(римування) 9. особливості назви 10. сюжет 11. композиція 12. художні засоби 13. новаторство 14. критика (влучна фраза про твор)

Відповідь:

"Нашого цвіту — по всьому світу",— говорить народне прислів'я. Це про українців. Є їх і по Канадах, і по Австраліях, і по Кубанях та по Сибірах.

У пошуках кращої долі їхали вони й на Далекий Схід, на край землі. А найчастіше потрапляли українці туди не по своїй волі. І все з однієї причини — великої любові до свого рідного краю, бажання жити нормальним людським життям.

Герой роману І. Багряного "Тигролови" Григорій Многогрішний — нащадок гетьмана запорізького Дем'яна Многогрішного, першого політкаторжанина. Цей мужній юнак, авіатор, що не вчинив жодного злочину, був засуджений органами ОГПУ—НКВД на двадцять п'ять років каторги, провівши перед тим два жахливих роки в катівнях. Не плакав, не просився, не обмовляв товаришів. Стійко терпів і поклявся помститися за тисячі замучених і змордованих, за загублений рідний край. Григорій тікає з "ешелону смерті". Неймовірна воля до життя рятує його в дикій тайзі і зводить із сім'єю тигроловів — Сірків, теж запорізьких нащадків. Колись Сірки втекли від злиднів і збудували собі в далекосхідному краї нову, славну та вільну Україну. Ця місцевість, хоч і сувора, але казково багата, треба тільки докласти рук. Працьовитості ж українцям не бракувало ніколи. То й жили в достатку — полювали, ловили рибу та звірів, навіть тигрів, збирали гриби та ягоди, копали золото і переборювали труднощі, які послала матінка-природа.

Після революції міцні селянські господарства від утисків перевелися, занепали, і люди ховалися у найглухіші закутки тайги, щоб спокійно дожити віку. У родині Сірків Григорія прийняли, як рідного сина — вилікували, дали притулок, навчили тайгових премудростей. Хлопець почувався, як удома, бо ці українці зберегли усі звичаї, традиції, навіть побут свого краю, були людьми щирими, добрими та мужніми. Багато пригод пережив Григорій, але був щасливий із цими людьми, тут зустрів він своє кохання — Наталку Сірківну, красуню-тигроловку. Та доля зводить його на вузькій стежині з колишнім слідчим, мучителем і жорстоким катом. Григорій його убиває. Залишатися далі в Сірків небезпечно, тому Григорій Многогрішний тікає разом із нареченою у Маньчжурію.

Хоч цей образ дещо й ідеалізований, але прославляє, як сказав літературознавець Юрій Шерех, "здоров'я, силу, лицарськість і любов до людини та до свого народу". І. Багряний цим твором "стверджує жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіма ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі". Автор утверджує перевагу людського, морального над ницим і потворним у представниках і охоронцях тоталітарного режиму, які дбали передусім про власні інтереси і власне благополуччя.

не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. це правильна мова.

 

ось дивіться. у бернарда шоу, в його п`єсі «пігмаліон», головна героїня еліза дулітл жила за часів королеви вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин ії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. вона виросла у передмісті лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. і для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.

 

еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного , не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор хіггінс.

 

що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми,   всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. на кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать,   вчать … рідної мови. і що, як кажуть, у сухому залишку?

 

нічого. як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. багато людей говорять досить правильною російською мовою.

 

як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? за моїми власними спостереженнями – ніяк. щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. за цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.

 

я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від ії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.

 

«поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. і справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.