Твір на тему вчинки людей на основі власних вражень

Серед мужніх воїнів особливе місце у «слові» посідає образ ярославни,  який приваблює читачів своєю ніжністю і глибоким ліризмом. дізнавшись про поразку русичів і полон чоловіка, ярославна виходить на путивльський вал, плачучи, звертається до сил природи (вітру-вітровію, дніпра-славутича, світлого і трисвітлого сонця), щоб ті ігорю. княгиня ладна полинути зозулею на край світу, аби витерти милому «кривавії рани на дужому його тілі». ярославна турбується про визволення не лише свого чоловіка, а й про воїнів-русичів, які потрапили в полон. отже, цей образ вражає нас не лише глибокою жіночою відданістю, вірністю, а й благородством людської душі.       в образі ярославни змальовано реальну  історичну  особу — дочку галицького князя ярослава осмомисла єфросинію. до цього образу, який став символом вірності та кохання, зверта¬лися і звертаються у своїй творчості багато митців. переспіви «плачу ярославни» зробили тарас шевченко, маркіян шашкевич, павло тичина та інші поети.   образ руської землі у творі персоніфікований. автор захоплюється її безмежними просторами — опис подій у різних кінцях русі, що відбуваються одночасно: «коні іржуть задзвенить слава в києві. труби трублять в новгороді — стяги в путивлі». глибоким патріотизмом сповнені слова, які кілька разів повторюються у «слові»: руськая земле, уже за горами єси! »      явища природи у «слові» одухотворені, рослини, звірі й птахи разом з героями живуть, сумують. коли ігор потрапив у полон, «никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилось». річка донець є руському князеві визво¬литися з неволі, охороняє його від небезпеки.у поемі поєдналися християнські та язичницькі мотиви, у яких відбилися стародавні вірування наших предків, імена язичницьких богів (дажбог, хоре, стрибог, велес), східнослов'янські міфологічні образи (обида, жля, карна). у кінці твору згадано і християнського бога, який показує ігореві шлях із землі половецької на землю руську.     «» тісно пов'язане з усною народною творчістю, що засвідчують народнопоетичні засоби. з фольклору запозичені автором постійні епітети: сірий вовк, сизий орел, чорна хмара, синє море; порівняння: кричать теліги опівночі, мов лебеді сполохані. зближує «» з народною піснею вживання тавтології: труби трублять, мости мостити, ні мислю помислити, а плач ярославни нагадує пісні-голосіння.     часто для означення того самого явища використовується певний образ, що стає символом. так, зозуля — символ охопленої тугою жінки; ворон — символ горя, нещастя; сокіл — символ доброго молодця, витязя; сонце, місяць — символи князів руськ. за ідейно-художніми якостями «» не поступається найвидатнішим прадавнім пам'яткам німецької, французької, іспанської, грузинської літератур. зміст поеми актуальний і в наш час, бо підносить глибокопатріотичну ідею єдності, монолітності народу.

Всі ми протягом власного життя даємо оцінку іншим людям. життя сповнене новими знайомствами, постійними новими людьми навколо. ми починаємо знайомитися вже з дитячого саду, це продовжується і в школі. у якийсь момент знайомств нагромаджується так багато, що запам’ятати і простежити їх всі стає практично неможливо. але які спогади та сприйняття людини ми зберігаємо в пам’яті? далеко не з усіма вдається близько поспілкуватися, щоб зробити реальні висновки про людину. дуже часто висновки робляться просто на підставі зовнішнього вигляду людини. але чи правильно це? різні особистості висловлювали різні думки щодо даного питання.зокрема, григорій сковорода, який вважається просто найкращим українським філософом за всю історію нашої держави, висловив думку про те, що людину потрібно судити не по її обличчю, а по її серцю. звичайно, цей вислів є переносним, тобто, під серцем мається на увазі не фізичний орган людського тіла, а скоріше добрий характер або вчинки людини. під обличчям ж мається на увазі не зовнішність сама по собі, хоч вона і не маловажна, а скоріше, перше враження про людину. дійсно, кожен з нас, напевно, стикався в житті з такою ситуацією: ми знайомимося з дуже ввічливою і приємною людиною, яке веде себе, здавалося б, правильно і гідно поваги. до неї якось автоматично проймаєшся повагою і цікавістю. але з часом стає зрозуміло, що людина, незважаючи на свою загальну хорошу репутацію, іноді робить зовсім неналежні вчинки, виявляється, що вона ніяк не добра, а, швидше, орієнтована на отримання особистої вигоди, дивиться на людей лише з цієї точки зору. у цієї людини добра репутація, тобто особа, але серце у неї явно не добре. а тому не варто ставитися до такої людини з великою симпатією.зворотні ситуації теж трапляються. іноді хтось не подобається нам на перший погляд, враження про цю особу не найкраще. але не варто поспішати з висновками і впевнюватися у власній правоті, варто почекати якихось вчинків цієї людини. і якщо у неї погана репутація, але вона, навпаки, здійснює дійсно добрі і правильні вчинки, то до неї варто ставитися по-доброму, позитивно і з великою повагою, тому що в цієї людини справді добре серце. я думаю, що суть афоризму григорія сковороди криється, насамперед, у тому, що не варто довіряти власному першому враженню. потрібно дочекатися, поки людина покаже, яке в неї серце, вчинить певні дії і тим самим дасть зрозуміти все необхідне про її сутність.