Що було якби булаву отримав сомко? (твір "чорна рада")

ответ: було б все добре, тому що сомко хотів,щоб його народ розвивався

объяснение:

Драма-феєрія “Лісова пісня” - це надзвичайний твір, справжній шедевр української та світової літератури видатної української поетеси. Цей твір можна назвати винятковим, бо в ньому ігається багатство думки, поетичність образів і гармонійна єдність реальності і фантазії. Написана у 1911 році, “ Лісова пісня ” й досі зберігає актуальність. В феєрії Леся Українка ставить та намагається вирішити вічні питання. Наприклад, це гармонія людини та природи. Цю саме гармонію Леся Українка відобразила за до Лісовика та дядька Лева. “ Лев заклявся на життя,

що дуба він повік не дасть рубати. Тоді ж і я на бороду заклявся, що дядько Лев і вся його рідня повік безпечні будуть в сьому лісі. ”. І протягом драми люди та лісові жителі жили у гарних стосунках. Все змінилося, коли мати Лукаша дала дозвіл на рубку старовинного дуба. Лісові персонажі почали псувати життя люду. “ Найкращі коні на смерть заїздив… ще й відьму, гарненько попросив, щоб їм корови геть-чисто попсувала. ” В кінці ще й хату їм спалили. Ми можемо зробити висновок, що нам потрібно не лише використовувати ресурси природи, а допомагати їй та не псувати. Садити нові дерева, зменшити викиди вуглекислого газу, зменшити створення пластику та збільшити його переробку. Саме такими діями ми зможемо жити в гармонії із природою.

Існує ще одна тема , яка зберігає актуальність. Це кохання і зрада. На початку драми Лукаш закохався у Мавку і вона відповіла йому взаємністю. Але з’явилася ще одна дівчина. Її звали Килина. Лукаш закохався тепер у цю дівчину. Він зрадив Мавку, коли сказав матері, що одружується із Килиною.” Готуйте, мамо, хліб для старостів, — Я взавтра засилаюсь до Килини!”. Але цей союз не мав майбутнього. Потім мати Лукаша називала Килину відьмою, сам Лукаш не був щасливий. Зробивши висновок, ми розуміємо, що неможливо побудувати щастя на чужому горі.

Актуальність цієї драми буде ще довго продовжуватися, бо проблеми, які затронула Леся Українка, будуть далі існувати.

Жиопис доби бароко

XVII століття відоме в мистецтві як період Бароко. В Італії художники Караваджо (1571-1610) і Аннібале Карраччі (1560-1609) представляли дві контрастні точки зору. Караваджо (справжнє ім’я Мікеланджело Меріс) завжди черпав натхнення безпосередньо з реалій життя. Одна з його головних проблем полягала в тому, щоб скопіювати природу якомога точніше, не прославляючи її будь-яким чином. Карраччі, з іншого боку, дотримувався ідеалу краси епохи Відродження. Він вивчав давню скульптуру і роботи Мікеланджело, Рафаеля і Тиціана. Стиль Караваджо захоплював багатьох художників, особливо іспанця Рібері і молодого Веласкеса. Карраччі надихнув Ніколу Пуссена (1594-1665), відомого французького живописця XVII століття.