Скласти діалог матері і сина які зустрілися після довгої розлуки українська література автор андрій малишко по творі "чому сказать й сама не знаю " чому , сказать , й сама не знаю, живе у серці стільки літ ота стежина в нашім краю одним одна біля воріт на вечоровім виднокрузі , де обрій землю обніма , нема кінця їй в темнім лузі, та й повороту теж нема кудись пішла , не повертає , хоч біля серця стеле цвіт, ота стежина в нашім краю одним одна біля воріт . дощами мита-перемита , дощами знесена у даль, між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль.

образ юрка.

·                                      «він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб » «і хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»

·                                      «він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які спочатку юркові її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»

·                                      «це я набрехав, щоб побачити, чи ти »

·                                      «знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював юрка»

·                                      «він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. він ішов і пританцьовував»

·                                      «про себе юрко погрожував тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»

·                                      «після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не захотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».

·                                      «а поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла »

  образ тосі.

·                                      «вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а ві»

·                                      «а вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що юрко нічого не зловив. якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».

·                                      «вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».

·                                      « бо вони повмирають без води».

·                                      «у її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».

·                                      «вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».

·                                      «спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».

·                                      «дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».

·                                      «вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».

·                                      «і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».

людина- істота духова і матеріальна? складне питання,адже кожна людина хоче бути забезпеченою матеріально.але,духовні цінності є більш важливі в нашому 21 столітті.

у нашому сьогоденні більш поширено матеріальне становище-хто багатше,той при владі.на духовні цінності мало хто зважає,мовляв самі прийдуть.але та людина,яка так думає,чи сама бідна на ці цінності,або ж дуже суворо помиляється.тож,виходить,у нас період занепаду духовності.тож я думаю,що матеріальний статок можна нажити,але в людині має переважати духовні цінності.