Твир дружба сироманця та сашка

тільки-тільки відлютувала громадянська війна. через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо пілсудського. у лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько себастіян називає бандитами. з херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», антанту, розруху. «рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля. цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «…колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «…що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше».

О. стороженко у своєму оповіданні повчає  читача, намагається йому прищепити риси доброти, чуйності, порядності, працьовитості, людяності, ввічливості і в той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм…так, у творі автор зазначає: 1) «глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю». 2) «зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій павлусь. бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба». 3) «зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірше од якого-небудь бідолахи». 4) «…той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує бога за те, що він йому послав…» 5) «не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагадує і заспокоїть…»