Ть будь -ласка . потрібен твір на тему "історична основа та жанрові особливості твору арслан-киз" або "фольклорні елементи в романі богдана лепкого " мотря"".

Чим уважніше вчитуєшся у шевченкову поезію "мені однаково, чи ", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. участь у кирило-мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в україні. поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "мені однаково, чи " у ньому ми бачимо, як невідступно мучила шевченка думка про загрозу відродженню україни, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:   україну злії люде  присплять, лукаві, ї в огні  її, окраденую,   ось що для шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! він без болю зізнається:   чи хто згадає, чи забуде  мене в снігу на чужині -  однаковісінько мені.  але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної україни: "мені однаково, чи буду // я жить в україні, чи ні". для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі - "на нашій - не своїй землі". та перед цими рядками є й інші: "на нашій славній україні". з одного боку, україна славна і наша, а з іншого - все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. , саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду". 

       Події відбуваються в княжому теремі в 1030 р. В одному з покоїв (в галереї) сидять ченці — переписувачі книг: монах—художник Микита, що малює заставки і мініатюри до книг, монах—переписувач Свічкогас, ієромонах Сильвестр, який керує всією роботою. Всі чекають на повернення князя Ярослава із Чюді, де він воював. овгород державний, Своїх мужів і золото збирав І Ярославу в поміч поспішав. Сильвестр радить Микиті не судити князя, не пам'ятати зла і братися з молитвою за роботу, щоб не зробити помилки, щоб потім не "підчищати". На це Микита відповідає: З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її. Микита вважає винним Ярослава за даремне ув'язнення посадника Новгородського Коснятина. Майже розбите військо князя врятував у боротьбі з німецькими й угорськими ордами саме Коснятин. І Новгорода воїни суворі Мечі і злато князю принесли — Веди нас, княже, битись до загину За честь і єдність руської землі!                Кінцівка: Входять Давид, Ратибор і вносять покриті чорним сукном ноші. Стурбований Ярослав питає, хто впав за Русь. Ратибор відповідає, що загинув за Русь і за князя Микита. Джема з криком кидається до мертвого юнака. Ярослав сходить із престолу і схиляє голову біля вірного свого писаря. Він клянеться новгородцям звільнити їх від данини і послати князювати до них Володимира. На честь перемоги над печенігами Ярослав вирішує побудувати храм, щоб увіковічити цю історичну подію. Сильвестр дарує книгу Ярославу, яку купив за двадцять гривень. Князь наказує виплатити ще вісімдесят, бо "не гоже нам скарби словесні дешево цінити". Він всіх закликає на пир в ім'я перемоги.