Твір-мініатюра до оповідання планетник

  повість планетник навчає мене бути доброю, милосердною, любити природу, йти впевнено до своєї мети, бути трудолюбивою, не зважати на образи, вміти пробачати, не впускати в своє серце ненависть,

  саме таким постав у повісті хлопчик

хоча він був не звичайною людиною, але він не зазнавався,

на мою думку планетник є прикладом для наслідування

 

 

 

 

 

 

в оповіданні планетник розповідається про справді велику духом людину

одним із значень цього слова є - людина котра можу віщчувватии долю за небесними тілами

ця повість навчила мене  гарно ставитись до прироби не псувати її

витривало ставитися до тих хто тебе кривдить

любити та іншим

пам ятати що ти людина

  високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як із за- ліза ібитий, а до того ще меткий, як заєць, співун- хороший з лиця — повновидий, рум'янець на всю щоку, з чорними веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був перший красень на селі (максим   гудзь). палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, він усіх по- бивав, над усім верховодив (максим   гудзь). моторний, сміливий, він скрізь давав усьому привід; осту- пався за товаришів, коли ті де на гулянках заводили спір- ку; говіркий, він завжди вибріхувався перед начальством, як де попадалось бувши на всьому казенно- му, не маючи великої недостачі в одежі, він не жалував ні- чого свого. лучалося що-небудь роздобути — все те йшло на гурт, на товариські пропої товариші душі в йому не чули (максим   гудзь у солдатах).не страшні їй ні походи, ні переходи; завжди моторна, ве- села, до гулянок удатна. щоб не даром жити, немарно тра- тити час, вона узялась то тим, то сим перепродувати (явдо- ха з  максим ом).

  є правдавні скарби, які намертво лежать у землі. але є і живі скарби, що з покоління в покоління, чаруючи людську душу. до таких скарбів належить і лірична пісня. україну не можна уявити без пісні. скільки вона має чудових перлин-пісень - багатих, цікавих за змістом і мистецькою формою.    ось одна з них - "віє вітер на долину".    глибоким смутком пройнята ця лірична пісня. у ній ідеться про дівчину, яка вийшла заміж у чужий край. але "з'ізджається рід до роду на любу розмову". брат запитує свою сестру, як їй живеться.                 ти, сестро, небого,                чи привикла там жити,                де ворогів много?     і лине сумна оповідь сестри, яка живе "поміж ворогами", "як у полі криниченька". нелегке це життя, безрадісне, бо                 хто іде, а хто їде -                  водиці нап'ється,                а із мене, нещасної,                хто хоче сміється     згадує вона вогник рідної хати і батьківський поріг, батька й матір, радіного брата. і дівчина доходить висновку, що немає "роду рідного, як брат сестриці" і кращих "над отця та неньку".    але така вже доля всіх дівчат: ставши дорослими, вони виходять заміж, і, за   звичаєм, залишають рідну домівку.                 ой роде ж, мій роде,                ой роде ж мій милий,                розійшлися по вкраїні,                як туманець синій      та, на жаль, не всім щастить у подружньому житті. часто-густо молоді жінки стикаються із непорозумінням, грубістю свекора й свекрухи, інших членів родини чоловіка. тому й "ворогів много", як співається у цій зворушливій, сумній пісні. і єдине, що зігріває молоду жінку, - це згадки про свою колишню родину та сподівання на взаєморозуміння з чоловіком, бо ж "нема в світі вірнішого та над дружиноньку". адже тепер тільки він може захистити її від лихослів'я та знущань.    чарівна, але водночас сумна, ця пісня давно стала улюбленою і полонить душу й серце багатьох поколоінь людей