Назвiть художнi засоби, вжитi в уривку тихо пливе блакитними рiчками льон.. а там ячмiнь хилиться i з тонких вусiв зелений серпанок.

епітети: блакитними рiчками.  тонких вусiв.зелений серпанок

метафори: тихо пливе   льон.ячмiнь тче.тче з тонких вусiв зелений серпанок.

 

епітети - це пряме значення

метафори - переносне

Сміх вчить нас жити без печалі. у кожного свої асоціації на це слово. для деяких це прояв радості, щастя, для когось сміх - це прояв неповаги, а для когось - страх. для мене ж - це прояв емоція, яка проявляє почуття різного роду, будь то і щастя, і страх, і розпач, і неповагу. але якже сміх може навчити жити без печалі? на це питання немає однозначної відповіді. так я згоден, що сміх відводить печаль в сторону, але він повинен бути саме тієї консистенції, якої вимагає душа тієї чи іншої людини, адже простий жарт не завжди може позбавити від суму. це ще залежить і від стану людини по життю. для мене джерелом сміху є мої рідні люди, улюблені жартівливі передачі, випадкові смішні ситуації. ці речі завжди можуть підняти мені настрій і вивести зі стану печалі. "сміх - це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя", - писав гюго. і я з ним згоден, хоч і частково. так як атрибут посмішки на обличчі не завжди є ознакою того, що людина щаслива і позбавлений печалей. адже людина актор по життю. лише щирий сміх може навчити людину жити без печалей. тому що не одній свідомій людині не хочеться засмучуватися, йому більше подобається сміятися і веселитися. а в основному ознакою щастя є сміх і посмішка, або зовнішня, або душевна. адже ніде не сказано, що сміх - це тільки зовнішній елемент. як сказав моріс шаплен: "сміх знезажаравульний засіб". таким чином, якщо будуть щасливі люди, вони будуть сміятися і радіти всією душею, то так можна навчитися жити без печалі і турбот.

Хлопця звати сашком. він звичайний школяр, йому дванадцять років. допитливий, непогано вчиться, не забуває виконувати є завдання. він виділяється тим, що любить ходити до школи лісовою стежкою, спостерігати за природою, прислухатися до лісових звуків. має світлу душу, співчуває та є беззахисному вовкові, переживає. дуже сумує, навіть вчитися почав гірше, місця собі не знаходив, бачив сумні сни, коли сіроманець змушений був далеко втікати від переслідування. відстоює справедливість, говорить правду про дядька чепіжного, котрий повбивав усіх вовків і переслідує сіроманця. хлопчик робить сміливі вчинки. сашко невеликого зросту, але спритний. ставить тварину в один ряд з немічною старою людиною, подався у далеку дорогу, щоб вилікувати незрячого вовка. мова героя наповнена лагідними словами: вовчику, лизунчику, сіроманчику. сашко розмовляє з твариною як із другом. у багатьох розмовах вчувається розсудливість „…і що, його треба, виходить, убивати”,„так він живий і йому треба жити”, смуток за поведінку дорослих, що не хочуть зупинити дядька чепіжного ,це ж нечесно – він один, а їх онде скільки ”. він мріє, щоб вовк жив у них дома. дуже дивувався, що його бажання не можуть зрозуміти дорослі. тому, коли виросте, вирішив бути лісником.