Стих на 2-3 куплета название " чи знаю я як липа шелестить"

чи знаю я як липа шелестить 

як липа шелестить нікому невідомо

лише на тій долині де липи всі ростуть

ростуть вони не де-інди

 

ростуть вони не за полями

не за безкраіми степами

а за річкой дальньой 

що там бушуе

 

де води з річки розливаються 

або зливаються

де вітер там кружляе

і липу колихае там,

 

 

 

Пісня є невід’ємною частиною духовного життя українського народу і не залишає наших співвітчизників ні в радості, ні в смутку, вона крок за кроком слідує за кожним українцем від перших днів життя до глибокої старості. Піснями українці ми тільки прикрашаємо народні обряди і відзначаємо свята, з піснею на вустах ми славимо свої військові і мирні перемоги:

«Як вдарили з семи гармат

Усереду вранці –

Накидали вороженьків

Повнісінькі шанці!».

Кожне своє переживання, кожне враження наші предки виливали в пісні. В українських лірницьких піснях здебільшого висловлювалися релігійні почування, в косарських та обжинкових піснях зображувалася тяжка праця селянина на власних полях («Ой любо та мило»); ще більш тяжка праця на панщині – у кріпацьких пісенних творах («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки українців за заробітками – у бурлацьких і чумацьких піснях («Зібралися всі бурлаки», «Їхав, їхав та чумак Макара»); туга за Батьківщиною і ріднею – у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); безнадійне або щасливе кохання, зрада, життя з нелюбом, суперництво, підступність і краса природи замальовувалися у родинно-побутових та ліричних піснях («Била мене мати», «А я в батька росла», «Цвіте терен, цвіте терен»).

Духовне життя наших співвітчизників знайшло своє відображення в українських народних піснях, які відзначаються розмаїттям яскравих епітетів, що досить часто повторюються, наприклад «бистра річка», «вірний кінь», «красна дівчина», «зелений явір», «червона калина», «чисте поле» тощо.

Про силу і красу українських народних пісень із захватом писало багато письменників, поетів і драматургів. У своїй трагікомедії «Мойсей» відомий український митець І. Франко писав:

«Задарма в пісні твоїй ллється туга

і сміх дзвінкий і жалощі кохання,

надій і втіхи світляная смуга?»

О. Дей про українські народні пісні висловився так: «Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев’януча окраса його духовної культури».

Найбільше залишків сивої давнини, що дійшли до нашого часу, серед українських народних пісень зберегли обрядові пісні:

«Іди, іди дощику,

Зварю тобі борщику

В полив’янім горщику!»

Велика кількість українських народних пісень присвячена святам і порам року. Це веснянки, щедрівки і колядки. В щедрівках і колядках наші співвітчизники звеличували гарного господаря та добробут його родини, їхні персонажі – завжди гарні , багаті, щедрі, здорові і привітні люди, у яких «повно на столі, радісно на серці». Вважається, що такі пісні накликають всілякі блага і щастя на подвір’я господаря, тому й співаються вони з чистими думками і від щирого серця.

Особливу цікавість серед обрядових народних пісень визивають купальські і русальні пісні, які супроводжувалися ворожіннями, танцями та іншими діями. Завдяки обрядовим пісням наші сучасники можуть пізнати світогляд наших пращурів ще з тих часів, у які люди поклонялися ще язичницьким богам – Ладі, Дажбогу, Перуну та іншим.

А ось із родинних народних пісень ми можемо дізнатися, яке місце у житті українців попередніх поколінь займали повсякденні турботи і родина:

«А чужа сторона

І без вітру шумить, —

Чужий батько, чужа мати

І не б’ють, то болить.

Історичні українські пісні розповідають про важливі події, які у різни часи переживали наші співвітчизники:

«Ой Морозе, Морозенку,

Ой да ти славний козаче!

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче!»

Завдяки українським народним пісням можна побачити, наскільки глибоко наш народ відчував красу життя і оточуючої природи. Ці пісні криють у собі багатство щирих переживань і велику силу уяви, вони стали джерелом натхнення найвідоміших українських поетів, письменників, драматургів, художників та інших митців. Наприклад, О. Кобилянська свою найвідомішу повість «У неділю рано зілля копала» створила за мотивами не менш відомої української народної пісні «Ой не ходи, Грицю, на вечорниці». Цю ж пісню для створення свого роману у віршах «Маруся Чурай» використала Л. Костенко.

Але народні українські пісні не тільки надихали літераторів різних поколінь, переш за все, вони скрашували сірі будні наших співвітчизників, були для них розрадою у важкі хвилини, полегшували важку працю і поліпшували настрій. Треба сказати, що українці відомі як одна з найбільш співучих націй світу і мають надзвичайно велику скарбницю дум, переказів, легенд, казок і пісень, якими можна пишатися, як чудовими квітами. Багато цих народних творів дійшли до нас через довгі століття і зараз так само причаровують слухачів своєю неповторною глибиною душевних почуттів та

Объяснение:

Єв українській літературі герої, познайомившись з якими, вже ніколи їх не забудеш. і навіть не має значення, чи красиві вони зовні, які життєві труднощі долають. головне, шо вражає і що вже ніколи не зможеш забути, - це краса їхної душі, щирість серця, високі почуття. тоді хочеться ще раз звернутися до твору, перечитати його, закарбувати в пам'яті кращі сторінки, які стосуються героя.              такою, на мою думку, є наталка полтавка з однойменної п'єси і. котляревського, написаної у 1819 році. головною ідеєю, яку проголосив письменник у цьому творі, стало твердження: душевна стійкість, моральна краса та доброчесність є запорукою щастя. вони спроможні дійти згоди між людьми з різними, інколи протилежними, характерами та . тому зрозумілою є й кінцівка п'єси котляревського, коли всі дійові особи після важких драматичних перипетій співають "пісню згоди". (чи не є це одним із дороговказів у нашому неспокійному сьогоденні? )              перед нами - проста українська дівчина-трудівниця, яка жила на початку xix століття. але мені здається, що автор втілив у її образі саму україну з її щирою духовною красою, порядністю, працелюбністю й незламністю. може, ті випробування, які випали на долю дівчини, сьогодні комусь здадуться несуттєвими. чи справді доброчесність полягає в тому, щоб коритися волі батьків, як цього вимагає мораль, і чи це великий гріх, - піддавшись чутливому серцю, виступити проти упереджень і родинного деспотизму, відстояти своє природне право на вибір?               от що гнітить трепетну душу наталки: проблема вибору, коли мораль серця і мораль родинно-патріархальна вступають у конфлікт. героїня весь час вагається між пориваннями серця й дочірнім обов'язком, який переступити їй зовсім непросто. її душевна стійкість весь час ніби зазнає випробувань: "я давно вже поклялась і тепер клянусь, що окрім петра ні з ким не буду". і тут же за наполяганням матері та з жалості до неї погоджується вийти "за першого жениха", їй "угодного". душа сповнюється жалем до наталки і розпачем, коли бачиш, як вона, вже ніби вирішивши покоритися матері задля її безжурної старості, "становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит: "боже! коли вже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то вижени любов до петра із мого серця і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду наві"              та попри все, попри всі морально-психологічні муки, вона ніколи не перестає кохати єдиного обранця свого серця. духовна і чуттєва краса героїні непохитна! і ми, захопившись нею, чекаємо лише на щасливу розв'язку конфлікту. адже не може таку дівчину спіткати горе: вихована на ідеалі пошани до батька-матері та вірна своєму коханню, вона заслуговує на справжнє щастя.              тому-то щаслива кінцівка сприймається нами, як вершина справедливості. духовна краса, "життя серця" перемогли патріархальні норми і батьківський деспотизм, відстояли право йти за покликом власного серця. ось чому я сприймаю п'єсу "наталка полтавка", як гімн духовній красі та стійкості жіночого серця. і я впевнена, що наталка ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непохитній відданості найвищим почуттям. вона являє собою втілення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. саме такою має бути жінка: добропорядною, працьовитою, розумною. саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. всі ці моральні якості втілив у своїй героїні іван котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси наталки-ще однією характеристикою народного ідеалу образу українки.