Цитати до образу михайла в повісті о.кобилянської "земля"

михайло:   «і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".

українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. у них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. великий знавець українського фольклору, письменник михайло стельмах зазначав: «нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості».

серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. у піснях про кохання всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і «любая розмова», і «що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає! », навіть його сліди їй дорогі: «та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок…» в уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, «серденько, рибонька, дорогий кришталю».

«в одній спідниці, простоволоса, виглядала страшно. очі налилися кров’ю з лютості та розпуки. в руках держала сокиру». (палажка, мати павлуся.)

«їх стіжкуваті шапки і догори вовною обернені кожухи надавали їм такого страшного вигляду, що, дивлячись на них, кров замерзала в жилах». (татари, що напали на спасівку.)

«…був кремезний козак літ тридцяти. одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. на ногах добрі шкапові чоботи. сорочка була подерта і замащена… жилаві руки з п’ястуками, мов довбеньки. …згинав залізні штаби, а коня підіймав поперед себе, мов барана». (семен непорадний, сторожовий козак.)

«йому було вісімдесят літ зроду; та хоч було спочити старим костям у якому зимовику, він не давався старості і волочився з козаками, граючи на бандурі та розвеселяючи їх грою і співом. …стріляв з рушниці так, що птиці під час льоту не промахнув. до того, він знав, як лічити рани зіллям…» (січовий дід панас.)

«розплющив очі і побачив над собою високого чоловіка з люлькою в зубах. чоловік був одягнений у подерту, брудну одежу і мав на голові татарську шапку. на ногах у нього були постоли, обв’язані мотузками. лице чорне, пожовкле та розкуйовджена чорна борода. …уся його зброя — довгий ніж за поясом». (потурнак — харциз карий.)

«був веселий, і за це його всі полюбили. девлет-гірей наказав видати йому гарну одежу, і тепер годі було впізнати того обідраного невільника, кінського пастуха». (павлусь.)