Образ михайла та марічки як втілення романтичної ідеї незнищенного кохання(тіні забутих предків)

здавалось, це безтурботне кохання, що пов"язало з самого малечку дітей двох ворогуючих родів марійки гутенюк і івана палійчука, не предвіщає біди. але смерть марійки загублює душу івана. він відвертаєтьс від суспільства і подається у відлюднення на шість років, а коли навіть повертається знаходить єдину відраду у філістерських радощах і не спокущається на кохання палагни. і не правда, що івана зжив з світу юра-мольфар через палагну. герой прагнув до своєї любки марічки, і врешті прямуючи за її голосом падає в урвище. через декілька днів пастухи знаходять його напівмертвого, але він всеодно помирає. тепер вони дійсно разом назавжди.

Його батько, карпо тобілевич, хоч і був дворянином, проте не мав достатньо документів для підтвердження дворянського походження. він багато разів безуспішно добивався визнання свого благородного статусу, але так і не досягнув омріяної мети, оскільки в багатьох паперах по-різному фігурувало прізвище предків: тобілевич, тобелевич, тубілевич. саме цей факт став формальним приводом для відмови в затвердженні роду тобілевичів у дворянському званні. до речі, це батькове домагання — документально оформити свій шляхетний статус — син узяв за основу сюжету комедії «мартин боруля». мати івана, євдокія зіновіївна садовська, походила з колись вільного козацького роду, який потрапив у кріпацьку залежність, тому карпові довелося викупляти її з кріпацтва. батьки драматурга мали сильні й красиві голоси, до того ж батько був цікавим оповідачем’гумористом: «його спосіб розповідати, вираз обличчя, інтонації голосу і при тому надзвичайна дотепність примушували всіх тих, хто його слухав, аж лягати від реготу. сам карпо , розпові, залишався серйозним, стриманим і навіть трохи суворим. він ніколи не виявляв своїх почуттів яким’небудь рухом обличчя, навіть у ті моменти, коли його розповідь викликала гомеричний сміх у слухачів. отим умінням артистично розповідати карпо наділив і своїх синів — івана, миколу й панаса».

У  сучасному світі людина завжди намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості, захищаючи добро, правду, справедливість. як персонаж твору, так і людина опиняється в конфліктних ситуаціях і мусять самі вирішити, обрати власний вірний шлях. тому герой твору б. харчука «планетник» повсякчас прагне довести людям свою щирість, доброту, чуйність, але вони не завжди її сприймають. всі життєві негаразди люди пов'язують з планетником — представником, на їх думку, нечистої сили. сам герой твору, перебуваючи в ув'язненні, не страждає від того, що його спалять; планетник жалкує через те, що не встиг злетіти у небо, не пізнати більшого, щоб і далі творити добро на благо інших.для планетника  головним у житті є:   любов до людини праці, сам він «ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. восени садив дерева. викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. а з теплом ощипывал дички. хто просив, нікому не відмовляв».  за цього образу борису харчуку вдається  виховувати почуття поваги, любові до природи, її краси; прагнення робити людям добро, надавати безкорисливу .ця  повість-притча сповнена мотивами  уславлення доброти, чуйності, щирості, працьовитості, відповідальності до справи, яку доручено, а також засудження зла, підступності, жаги до збагачення, егоїзму. на прикладі планетника ми вчимося кожну хвилину свого життя людина повинна присвячувати для створення та примноження добра, краси на благо інших; « і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності». також для планетника головним є  збереження природи, її краси і ми маємо брати з нього приклад для власних вчинків. для того  « жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».ми повинні наслідувати планетник і робити все для збереження природи. ніколи не можна ображати ні рослинки, ні тваринки, тому що вони теж живі.  «він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. навіщо ж його мучити й нівечити? ».  про це також говорить багато повір"їв і прикмет українського народу, які так старанно вивчав сам планетник. нажаль, історія з планетником – це не виключення. у всі часи люди з надзвичайними талантами, з відмінними від традиційних на життя та на оточуючий світ, люди, які не могли знайти порозуміння із своїми сучасниками, залишалися осторонь від суспільства і частіш усього відчували до себе лише вороже ставлення. прикладом таких людей можуть бути вчені і винахідники, які набагато років перегнали свій час, але своїми сучасниками вважалися божевільними. багато прикладів можна знайти і серед персонажів української літератури та й серед самих митців минулого та сучасного. та це відбувалося не тільки в минулому, це може відбуватися і в наш час. бо й сьогодні люди з передовим мисленням та новаторськими ідеями інколи не знаходять розуміння і підтримки у оточуючих, залишаючись зі своїми прагненнями один на один.