Твір роздум духовне багатство найбільший скарб у житті

тому що дух це одна з найважливіших цінностей людини. якщо людина духовно багата вона має усі інності. вона завжди і усюди зможе знайти собі друзів

Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старiй матросцi, що була колись голубою, а тепер стала сiра, та ще в дядьковiй кириловiй дiжурцi. тiй дiжурцi, як казав дядько, було "сто лiт", i не рвалася вона лише тому, що зашкарубла вiд давньо? мазути. не брали ? ? нi дощi, нi снiг, анi сонце. пахла дiжурка паровозом. уночi вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонцi, пахла ще дужче i пекла плечi та спину. климко жив удвох з дядьком кирилом, вiдколи осиротiв. жили вони в залiзничному барацi при самiсiньких колiях. i коли мимо гуркотiв важкий ешелон, барак теж нiби зривався з мiсця: двигтiли стiни, дрижала пiдлога, бряжчали шиби у вiкнах, а барак мчав i мчав. потiм, коли ешелон даленiв, гуркочучи тихiше й тихiше, барак знову зупинявся i стояв, як i ранiш, i пiд вiкнами в нього знову цвiрiнчали горобцi. 2.климко й не боявся ночей, тому що барак майже нiколи не спав увесь. у ньому жило багато людей, всi вони працювали на станцi? , ходили на роботу i поверталися з не? хто коли, отож у барацi хтось та не спав. до того ж стояв барак у такому веселому мiсцi, що його з усiх бокiв осяювали вогнi - зi станцi? , з вагоноремонтних майстерень та вiд шахти, - i вiн плив щоночi в тих вогнях, наче корабель у срiблястому морi.

в автобіографічному творі м. стельмаха «гуси-лебеді летять» ми маємо чудову можливість зустрітися з письменником, коли він був ще маленьким, простежити, як формувався його світогляд, про­аналізувати витоки його письменницького хисту.

з раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років пере­пліталася в михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. його вчителями були власні батьки, дідусь і бабу­ся, веселі мар’яна та люба та інші.

від батька михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.

михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. більш за все він прагнув учи­тися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупини­ти. хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорну­вши в кирею.

поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в ми­хайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих одно­сельчан.

кожний день михайлика сповнений чарівності, різних пригод і таємниць. і в усьому виявляється його гідність і щира вдача: за розвагами хлопчик не забуває про свої обов’язки, з радістю ­гає своїм батькам і подружці — лісовичці любі.

образ михайлика справляє гарне враження на читача. мені б

хотілося, щоб якомога більше людей були схожими на цього хлоп­чика.