Цитати до характеристики тосі та юрка є.гуцало , , сім'я дикої качки'' (окремо)

— ти ж знаєш, — мовив, нарешті, юрко, — що риба боїться, коли багато людей.— так уже й багато туг, — буркнула вона.— це через тебе не ловиться, — таки допік він.проте вона не хотіла погодитися з тією несправедливістю: — то ти такий умі— через тебе усе! — ти, мабуть, черв'яка не тим боком стромляв на гачок, а на мене складаєш.поверталися од річки вдвох, хоч юрко, йдучи з порожніми руками, хотів би повертатися сам, без свідків. повітря посухішало, блакить між стовбурами зблякла. тося назбирала зеленцю й хотіла вгостити юрка, але той відмовився. через кілька ж кроків не втримався — сам нарвав і почав ласувати.— колись ми з батьком піймали були сома, — збрехав юрко, бо батько тоді ходив без нього і зловив тільки великою коропа, а не сома. — півтора пуда заважив.— та ну? ! — здивувалася тося.юркові було приємне її захоплення, а тому він вигадував далі: — а як тельбушили його, то всередині знайшли краснопірку на кілограм. і вона ще була жива! насправді ж ту краснопірку батько зловив іншим разом, і також без юрка. але здогадатись про все це тося не могла, вона тільки вигукнула зачудовано: — ти бач? хлоп'яча уява й далі вела: — якось до нас у місто приїхав пересувний зоопарк. там були леви, жирафи, макаки, вовки, лисиці, а також крокодили. одного разу маленький крокодил десь то я його в озері на вудку через день зловив! але спостерігали, що вона не поспішає захоплюватись, а тільки недовірливо так дивиться, взявся глузувати з неї: — це я набрехав, щоб побачити, чи ти — тс-с-с, — зашепотіла раптом тося, не слухаючи його й приклавши палець до вуст. — — що ти з ними робитимеш? — запитала тося.— це ж дикі! — випусти, — сказала тося, — бо вони повмирають без води.— і що ти тямиш? — напустився на неї юрко. — я їх доглядатиму й приручу.— вони бояться нас. коли ми підемо, то вони й наїдяться, й нап'ються.— пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні— ану йди сюди! — закричав юрко. проте вона не йшла.— ти де каченята поділа? — тась-тась-тась, — кликала, з надією озираючи зарості лепехи й рогози.— поклич її, — сказала мати юркові,— а-а, — махнув той рукою й одвернувся, скривившись.— поклич, попрощаєшся.

Відповідь:

Якщо "вкрасти" чужі, то от коломийки від Миколи Савчука

Україно, рідна мамко, не зможеш пропасти –                                                                                          Тебе завжди розкрадають, не можуть докрасти.            

Були вибори вже тричі, тричі обираєм,                                                                                                    Сваримося, клянемося… а маєм, що маєм.

Якби прийшов тепер Довбуш у рідні Карпати,                                                                                      То дали би усім людям пенсії й зарплати.

Цей –  патріот, той – патріот, усі – патріоти,                                                                                                А як прийшло до виборів – стали ідіоти.

На Вкраїні люд веселий, добре тут нам жити,                                                                                        За повітря і за сонце не треба платити.

  Всі чекають нетерпляче на великі зміни,                                                                                                На зарплати трохи вищі й трохи нижчі ціни.

Фестиваль за фестивалем, фуршет за фуршетом…                                                                               Як воно нам удається з дірявим бюджетом?

Дотримуймось, українці, ухвали нової                                                                                                     Сало пишім з великої, а Москва – з малої.

Ростуть ціни на се, на те, на світло й на воду,                                                                                        А з ними ростуть роги нашого народу.

а якщо треба придумати свою, то ще не придумала )))

Пояснення:

Мистецтво має багато в вираження: у камені, у фарбах, у звуках, у слові тощо. Кожен його різновид, впливаючи на різні органи чуття, може справляти на людину сильне враження й створювати такі образи, що закарбуються назавжди.

Багато років точаться дискусії щодо того, яке з різновидів мистецтва має найбільшу виражальну силу. Хтось вказує на мистецтво слова, хтось – на живопис, треті називають музику найтоншим, а відтак найвпливовішим на душу людини мистецтвом.

Мені здається, це питання індивідуального смаку, про який, як кажуть,не сперечаються. Безперечним є лише той факт, що мистецтво має якусь загадкову силу та владу над людиною. Причому сила ця поширюється як на автора, творця, так і на “споживача” продуктів творчої діяльності.

Художник не може інколи подивитися на світ очима звичайної людини, як-от герой з новели М. Коцюбинського “Цвіт яблуні”. Він розривається між двома своїми ролями: батька, що зазнав горя через хворобу своєї доньки, й митця, що не може не дивитися на події згасання своєї дитини, як на матеріал для майбутньої повісті.

Часом і слухач не в змозі зупинити дію сил мистецтва. У “Давній казці” Лесі Українки можна побачити, як сила пісні, слова співця допомагають лицареві полонити серце коханої. Згодом ми бачимо, як слово, високе слово пісні, скидає з престолу лицаря, який перетворився на тирана. І таких прикладів безліч.

Вочевидь, наші класики, відчуваючи тонкі порухи людської душі, хотіли показати нам, як може впливати на людину й навіть на цілий народ художник. Дякувати таким прикладам, ми можемо глибше розуміти не лише силу мистецтва, а й цінувати творче в людині.