Міні-твір "чи можна простити ворога"

я вважаю, що в деяких ситуаціях ворогові можна пробачити, бо буває людину змущують робити щось погане силоміць.можливе, є деякі люди, які не погоджуються з моєю думкою, але я буду наполягати на своєму.

на прикладі твору "гер переможиний" ми бачимо, що не всі погані люди є такими.сьогодні українга підтримує дружні стосунки з німечиною, бо люди з часом змінюються!

цитати точно навести не можу,   але сподіваюся це тобі

дуже розумний, талановитий художник і відмінник юлько ващук неймовірно самотній. і ця самотність, відмежованість від інших, неможливість жити так, як живуть його однолітки, відсутність повноцінного спілкування з дорослими, з якими йому було б цікаво, поступово їсть цього героя зсередини. його випробування – постати перед світом і знайти себе на його просторах. це неймовірно складно, особливо коли ти сам, і нікому зрозуміти і підтримати, а та справа, до якої маєш найбільший хист, не поцінована.

у юлька немає внутрішнього стрижня, він загублений між історичними епохами, які вивчає, і людьми, до яких йому байдуже, і яким він потай заздрить, бо інші радіють життю. юлько хоче спілкуватися, але боїться спілкування, навіть його найкращий друг славко беркута водночас є в очах юлька ворогом, якому юлько мститься підлістю за те, що вважаю славкове життя надто простим порівняно зі своїм. і цей складний психологічний клубок проблем породжує жорстокість, невпевненість, внутрішню неорганізованість і нестійкість світосприйняття. спочатку юлько ображає поранену сороку, потім принижує інших, тоді намагається підмовити місцевих хуліганів побити славка, підстерігши його ввечері, коли той вертається з тренування, а коли ситуація складається так, що план з побиттям провалюється, а юлько опиняється в міліції, хлопець називається славковим іменем, чим спричиняє купу проблем своєму однокласникові.  

в якомусь сенсі мені неймовірно шкода цю людину, яка заплуталася в собі, бо я його розумію. багато неординарних талановитих підлітків помиляються, намагаючись знайти своє місце під сонцем. єдиний шлях, як на мене, це повірити у своє обдарування. лише тоді, згодом і навряд швидко, коли людина буде гідна спілкування з так само неординарними і талановитими, знайдуться й однодумці, й визнання у суспільстві.  

опуститися до рівня інших і розчинитися серед колективу, бути таким, як усі, – не вихід. зробити жорстокість і зневагу своїм непробивним щитом і гострим мечем – не вихід так само. але, певно, саме так з розумних й обдарованих виростають геніальні злочинці, які мстяться суспільству за свої не розділені думки і радощі, за свою невимовну самотність. якщо, звісно, життя не ламає їх раніше… чи знайде цей єдиний правильний шлях юлько? цю відповідь авторка залишає за кадром. але я сподіваюся, що таки знайде.

чужая земля. пустынный берег аральского моря. куда ни глянь - пески, пески, пески. на берегу - одинокая фигура. покосившаяся голова, опущенные плечи говорят о том, что человек охвачен отчаянием, тоской. кто это? тарас шевченко, оторванный от родной украины. до боли в сердце бредил он вишневыми , певучем родном языке, широким разливом могучего днепра. мыслями он там, на родине, среди родных и близких, знакомых и незнакомых, среди своего народа, за лучшую долю которого он наказывается, мучается, но не раскаивается. нет у поэта жизни без украины. она его судьба, песня, отчаяние и надежда, его самая горькая боль и святая мечта. «судьба не жалела ему страданий, - пишет и. я. франко, - но не жалела и утех, что били из здорового источники жизни». а утешением для поэта была мысль о светлом будущем его украины. поэт твердо верил, что придет время, когда на его многострадальной родине

« раскуются закованные врага не будет супостата, а будет сын и в семье вольной, новой».

поэтому неудивительно, что шевченко всей душой стремился к гибели прогнившего крепостнического строя. а отсюда - непоколебимая убежденность поэта: вскоре «дни беззакония и зла» уйдут в прошлое, станут достоянием . будущее представляется поэту как прекрасная, цветущая нива, полная солнечного тепла и человеческого счастья. «пусть рожью, пшеницей, как золотом, покрыта, не разграниченной останется навеки от моря и до моря славянская земля», - писал поэт в предисловии к «». идея освобождения родины была всегда в центре творчества шевченко. он неотступно размышляет над будущей судьбой украины и пришел к , что вооруженная борьба принесет желанную победу. он глубоко понимал, что настоящее человеческое счастье немыслимо вне создания общественных условий для его утверждения. победа революции - это победа свободной, творческой работы: «работящим умам, работящим рукам, позволь пахать, думать, сеять, не ждать. и посеянное жать работящим рукам».

художник мечтал о таких новых общественных отношениях, где труд, превращающий землю, принесет людям радость, удовольствие. в своих стихах кобзарь рисовал картины, проникнутые духом гениального провидения. устремленность в будущее - это, собственно, один из ведущих мотивов его творчества. строками своих стихов шевченко провозглашал, что придет время и на его родине « отдохнут невольничьи уставшие руки, и колени ».

вспоминая украину, поэт мечтал о замечательной, красивой земле, теплой и ласковой. такой сделают ее свободные труженики, хозяева своей судьбы. представляя себе счастливыми людей будущего, кобзарь видел их жизнь полнокровной, а самих - духовно богатыми. он считал, что только в труде заложена настоящая возможность свободы людей нового поколения. ничто не может противостоять трудовой творческой силе украинского народа. шевченко радовался, что труженик грядущего дня способен творить настоящие чудеса на земле: «дебри - пустыня неполитая, целющей водой умытая, ».  

в будущем на украине, думал поэт, не будет преград для безграничного развития науки, человеческого разума, человеческих способностей. в «подражание 11 псалму» автор отмечал: «возвеличим удивительно и разум наш и наш язык».

патриотизм - характерная черта т. г. шевченко. его сердце было доверху наполнено любовью к родине, к народу, будущую судьбу которого он не представлял без уважения к его прошлому. великий кобзарь мечтал о том времени, когда украины будет писать не , а сами украинцы. и на родной земле зазвучит в полный голос материнский язык. женщина, мать, сестра - они всегда занимали в душе поэта особое место. им принадлежало его искреннее восхищение и сочувствие. в новой украине поэт хотел видеть женщину счастливой и радостной в своем материнстве. перечитывая вдохновенные страницы стихов шевченко, посвященных его мечтам о будущем нашей страны, чувствуешь их свежесть, страстность, жизненную взволнованность. как и предсказывал поэт, цветущей и независимой стала и наша родина. горячее сердце художника, словно обращаясь к нам сегодня со страниц своих произведений, волнует и трогает безграничной верой в человека, в светлый грядущий день моей родной земли. но не надо забывать, что завтра начинается сегодня. и мы должны работать так, чтобы сделать украину великой и могущественной державой.