Кінцівка до оповідання сімя дикої качки

коли юрко повернувся додому, то його почалу мучити докори і він вирішив написати листа тосі з вибачення. для нього це було дуже складно, але все ж таки гарні наміри перемогли у ньому і лист було відправлено. у листі він запитував тосю про те як там дика качечка зі своїми каченятами і просив у дівчинки дуже щире вибачення за свої вчинки. тося немогла не відповісти на цей лист. так вони листувалися весьнавчальний рік. а влітку юрко приїхав знову до села і вони разом з тосею кожного дня ходили годувати качку з уже здоровими каченятами.

скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. на жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

ліна василівна костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. перебуваючи ранньою весною у польщі, ліна костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці одрі скресала крига. здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на одрі лід потемнів». буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша ліни костенко «чайка на кри­жині». другий твір «крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «а як же людина? а що ж людина? » — тривожно звучать риторичні пи­тання. поетеса знає відповідь. людина

живе на землі.сама не літає.а крила має.а крила має!

ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. у когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «людина нібито не літає… а крила має. а крила має! » останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас.

1. їх хотіли спіймати . 2.він допоміг їм розробити план.( «мельників план був дуже простий: зв’язати невеличкий пліт, аби міг здержати двох людей,— і в темну ніч, ховаючись од козаків, переплисти у плавні. а там уже небезпечно)3.переховуючись у плавнях  соломія спробувала викопати рукою ямку і таким чином здобула   води.4. вона думала : «чи не краще б лишити тут остапа — вона ж йому однаково нічим не годна — та самій метнутися й пошукати виходу? так було б певніше й скоріше…5. остап зачерпнув пригоршнею води і бризнув на вовка. бризки долетіли до його морди, кілька з них впало на неї. вовк вискалив зуби і осів на задні лапи, але не одходив6.-7-8.вони зустрілись на базарі .    все що знаю(