Будь ласка, дуже короткий зміст "блакитна дитина" і враження..

а.дімаров написав у "блакитній дитині" про своє дитинство. розповідь була дуже щира, смішна й спонукаюча до осмислення життя. блактна дитина - "янгол ", якого приводять у приклад сину автора . але той був звичайним хлопцем , в якого була велика кількість пригод . інколи вони були смішними, а інколи закінчувалися болісно й повчально.

бажаючи сподобатися дівчинці, толя поліз у чужий садок, який охороняв страшний собака. був спійманий, зраджений друзями й осоромлений. за останнє й помстився.

автор розповідає, як вони сміялися постійно з вчитиля, що заікався. як бажали отримати хоч трохи уваги від улюбленної вчительки. а потім їй одружитися з іншим вчителем, закидавши яйцями її коханого-тракториста. а бажаючи виділитися і взявши жабку до рота, випадково проковтнув бідненьку, а потім ще довго прислухався до неї у своєму животі.

багато пригод, велика вдячність матері , вчителям - ось про що цей незабутній твір.  

Під лежачий камінь вода не тече… рух це життя і рухатись треба вперед, впевнено йти до мети. наш обов’язок старанно навчатися, здобувати професію. без цього неможливо кимось стати у житті, але легко загубитися і прожити нікчемне, нічого неварте життя. ніхто не мріє стати волоцюгою, а от здолати лінощі важко майже кожному. це означає, що води під лежачим каменем бути не може, тому що для неї там недостатньо простору. якщо ви хочете чогось, ще не означає, що це повинно прийти у ваше життя. щоб воно туди прийшло або помістилося, потрібно вільний простір. отже, щоб з'явився простір, треба його створити. а щоб створити простір, потрібні певні дії. якщо ви будете сидіти склавши руки, лежати як камінь, то простір не з'явиться. і ви ніколи не отримаєте того, чого хочете. той, хто нічого не робить, нічого й не здобуде.

Галя з мамою в садочку грушi в кошичок збирає; себто — мама бiльш пильнує, доня ж — тiльки є. — що ж ти, галочко, минаєш? он же, бачиш, у травицi ще грушок зосталось зо три. — то, матусенько, гнилицi! — а оцi двi онде, бачиш? — то, мамусю, дуже дрiбнi! нащо нам грушки такiï? та хiба ж такi ми бiднi? — мама вмовкла та в травицю все пильненько поглядає, нахиляється й грушi в кошичок складає. лiто любеє минуло! ох, недовго пробуває! десь лиха зима взялася, снiгом землю укриває вже й рiздво якось надбiгло, ось i свят-вечiр у хатi, всi клопочуться, радiють i убогi, i багатi. на столi i пирiжечки, i кутя, й узвар укупцi — все завдяки чи бабусi, чи матусеньцi голубцi! тож i галя коло мами ïсть узварець, поживає; з'ïла зо двi, зо три грушки та уголос i питає: — де таких, матусю, добрих грушечок оце достала? — а се тiï, — каже мама, — що в садочку ти