Текст мiркування на тему якби не було лiсу

якби не було  лісів,  земля  наша  перетворилася б на  голу  пустелю,  тому що  річки  всепересохлі.каби  не було  лісів,  в  повітрі  було б  мало  кисню  і  він врешті-решт  бскінчився,  а  значить,  померли  би всі  тварини  і  люді.каби  не  було  лісів, не  було бдерева  для  меблів,  дров  для  отопленія.не  було б  звірів і птахів,  грибів та ягід.влітку  була  б  страшна спека,  а  взимку  жахливий  мороз.

  іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про сенс буття і призначення людини на землі. чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. кожна наша добра справа може змінити життя оточуючих. деяким від вашого добра нічого не станеться, тому що існує такий вид людей, що їм все але все ж таки,   від вашого доброго вчинка або навіть тільки   слова, хтось та щось усвідомить, вижене погане із душі і теж почне робити добро.

      чи думали ви над тим, що все велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть своє добро ішим. чи не у цьому призначення просто зберігати і дарувати своє хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є людиною!  

    тому, я вважаю, що кожна людина своїм добром конструює майбутнє всієї планети. і життя не таке довге, щоб проходити повз проблеми інших байдуже. все здійснене добро обов"язково поверниться до доброчинця, з великою ймовірністю у розмірі значно більшому, ніж того очікується.

Гумор може бути геніальний і бездарний. Сміх може вбивати і може рятувати. Комічне і трагічне – поруч, адже це саме людське життя. А ще гумор дуже швидко «псується» – анекдот, так само як і риба, має бути свіжим… І хоча нині, з огляду на обставини, породжені пандемією коронавірусу, начебто й не до сміху, але сміх, гумор усіх спектрів – від брутального анекдоту до тонкої усмішки був і залишається одним із тих дієвих психологічних запобіжників, що дозволяє нам залишатися людьми. Упродовж століть – пісня і сміх були для українців тією силою і стихією, що наснажувала, підтримувала й об’єднувала.