Роксоляна - патріотка чи відступниця

роксоляна-настя лісовська народжениця україни! кожного дня вона згадувала батьківщину зі слізьми на очах.хоч вона і намагалася бути щясливою,радіти життю,але на самому дні її душі був схований велечезний біль.навіть після тих висот яких вона досягла в чужих краях вона не забула про батьківщину,в султана вона не просила нічого крім коштів на лікарні,кухні для вигнанців,притулки та інші.завдяки своему положенню вона досить сильно україні,насам перед бідним та бездомним,обездоленим людям!               (суть така-якщо хочете добавте чтогось свого,та перевірте коми я не впевнений чи всюди їх розставив)

Можливо ! =) до написання "лісової пісні" леся українка, можна сказати, готувалася все життя. у неї вона вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає". це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра.  "лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. вона відкриває перед нами чари полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи. це пісня пісень не лише лесі українки, а й усієї української драматургії. жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду.  свій твір поетеса назвала драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, у якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. у "лісовій пісні" леся українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями.  місце дії поеми — густий предковічний ліс на волині. сюди напровесні прийшов до лісу юнак лукаш і заграв на сопілці. полилася дивна мелодія, краща від пісні весни — "весна ще так ніколи не співала". сила пісні чарівна, незвичайна. під її звуки оживає навіть природа. дивно, прекрасно, солодко грає лукаш, а ліс вторить цій мелодії своїм життям. "на голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріша дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти".  музика лукаша розбудила від зимового сну мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. у музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. саме в цю весняну пору зароджується кохання мавки й лукаша. проста мелодія пісні перевертає все в душі мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: "ох! зірка в серце впала! " не звідане досі почуття і окрилює мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. глибоке й самовіддане кохання до лукаша — найкращий цвіт її душі. мавка перша запитує: "чи гарна я тобі? ", захоплюється, що люди, як голуби, паруються "навік" заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.  

на той горб іван собі "хресток камінний поклав", як покійникові на могилу. іван розуміє, що полишає рідну землю назавжди, і щоб залишити по собі на батьківщині хоч якусь згадку, ставить камінний хрест на горбі, у якому похована його сила, молодість, сподівання на краще життя. під цим хрестом селянин ховав своє серце, свою душу.

у багатьох західноукраїнських селах залишилися такі хрести. вони й досі бовваніють на узвишшях, і негода, дощі, вітри не в змозі знищити ці трагічні символи людського горя і недолі.