Фанфік про нові пригоди івана сили,

Вершиної української літератури є роман п.мирного “хіба ревуть воли, як ясла повні? ”. цей твір соціально-психологічний, в ньому соціально-історичний аналіз дійсності          поєднується          з          глибоким          психологічним дослідженням внутрішнього світу людини. в алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — алегоричний образ знедоленого селянства — не ревли б, якби було що їсти. твір “хіба ревуть воли, як ясла повні? ” панас мирний та його брат іван білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника василя гнидку. він уперше був надрукований у 1880 році в женеві. при перевиданні в росії автори дали йому назву “пропаща сила”. цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в української літературі.головний герой роману — чіпка вареник. це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став “пропащою силою”. у творі докладно з’ясовується формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. малий чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. тільки казки бабусі розширювали кругозір хлопчика, примушували його задуматись, викликали часом не дитячі запитання. коли чіпку за впертість прогнав багатій бородай, він “поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника”. все пригнічувало дитячу душу. до злиднів додавалися ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його “виродком”,  “байстрюком*’. у цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: “і прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала”. але чіпка не тільки ненавидів, а й любив. він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. розповіді баби оришки і діда уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. а маленьким чіпка любить життя, красу природи, всім цікавиться. це прагнення до знань чіпці розпізнати неправду в житті. ненависть до панів стає провідною рисою характеру, змістом його боротьби. це почуття підсилюється, коли у чіпки забрали його власну землю. розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки. чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. після втрати землі хлопець втрачає віру в справедливість. своє горе та безнадію чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими. він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець до цього прагнув. після одруження з галею, чіпка повертається до чесної хліборобської праці. його поважають люди, обирають у земську , але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. кривда, яка знову впала на _чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача. головний герой стає на стежку сліпої помсти. не знайшовши ніде справедливості, чіпка став мстити без розбору. грабунки, вбивства перекреслюють його протест. кров згублених жертв, смерть ні в чому неповинних людей заплямовують чіпку. хлопець з правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочином. чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає “пропащою силою”. чіпка з п’яною ватагою вирізує родину хоменків, і його відправляють на каторгу, бо злочин є злочин.головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. чіпка зробив свій особистий вибір у житті.

Серед визначних поетів французького символізму чи не наитрагічнішою є постать артюра рембо. на мить увірвався він у літературу (почав писати те в школі, та назавжди полишив поезію вже в 20-річному віці), але його творчість, гарячкова і відчайдушна, трагічна і енергійна, схвилювала сучасників і нащадків. «ангелом і демоном» назвав письменника поль верлен, захоплюючись «стрімким польотом його поетичної фантазії, що ширяла в різних, подекуди суперечливих, сферах людського духу». сам рембо вважав себе бунтівником, котрий спромігся піднятися над своєю епохою і зазирнути «в небачені глибини особистого світу, з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством». життєвий і творчий шлях поета. жан нікола артюр рембо народився 20 жовтня 1854 року в провінційному містечку.шарлевіль, в арденнах, на північному сході франції, у буржуазній сім.ї. мати прищеплювала дітям доброчинність, любов до бога, а батько вчив їх поміркованості та ощадливості. змалку артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. здібності рембо всіх вражали. учитель жорж ізамбар підтримував перші спроби юного поета. з шести-семи років артюр почав писати прозою, а потім віршами. у п.ятнадцять років написав вірш «сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869 р. цього ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. у цей час рембо багато читає, захоплюється творами рабле і гюго, а також поезією «парнасців». віршами «офелія», « повішених», «зло», «сплячий у долині» поет заявив про себе як символіст. в.гюго, високо оцінивши його талант, назвав рембо «дитям шекспіра».