Хто такий дон кіхот благородний лицар чи божевільний

Прочитай. герой роману мігеля де сервантеса дон кіхот став всесвітньо відомий ще за життя автора. простому народу дуже сподобався образ шляхетного лицаря, який подорожує по іспанії своєї уяви. мені теж образ дон кіхота здається дуже цікавим і незвичайним. у минулому хитромудрий ідальго вів дещо яке господарство, користувався заслуженим авторитетом у сусідів, любив полювання. однак, перечитавши безліч лицарських романів, герой уявив собі, ніби все це нагромадження безглуздих небилиць - щира правда, що для нього в цілому світі не було вже нічого більш достовірного. і ось, перетворившись на відважного лицаря, дон кіхот вирушає в дорогу - назустріч подвигів. всі зустрінуті їм по дорозі люди приймають його за навіжений, дивака, схибленого, тому що в худої шкапи ніхто, крім господаря, не може розгледіти благородного коня, а в млинах - велетнів. проте чи так вже смішний і дурний дон кіхот, як це може здатися з першого погляду? невже поради, що їм санчо панси, який раптом став губернатором, звучать з вуст божевільного? невже дон бовдур став би ризикувати, якщо не життям, то власним здоров'ям, в ім'я захисту честі і справедливості, жертвувати власним спокоєм та добробутом, щоб бідним і пригнобленим, скривдженим і гнаним? благородство і порядність, глибоке почуття власної гідності дон кіхота не можуть не викликати нашого поваги. так хто ж він - благородний лицар або навіжений? я б назвала дон кіхота дивним мрійником, що народилися не в свій час. і тому мені його шкода.

ответ:

"як же його жити, та хіба ми крадемо? ми своє одбирає пан — наробив нами, жид — надурив з а нам хіба з голоду пропадати? серед шляху "

— ви казали, бабусю, що бог нас хлібом годує?

— він, дитино, — він нас годує

— а чого ж мама хліб заробляє, — ось досі з роботи нема. — каже, якби не робила, то нічого б було і ї

объяснение:

є такі люди, що найважчу тугу виливають сміхами, жартами. про них завжди кажуть, що вони ніколи горя не знають; зовуть їх за те щасливими.

доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе -- само прийде.

злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві. і в такого іноді бувають часи, що оступлять його добрі думки, мучать його, чоловіча совість не замирає в самій запеклій душі.

дівчата — не розсада, щоб їх ховати геть од світу. дівчатам треба світу — багато світу. треба, щоб і їх побачили; треба, щоб і вони бачили. треба, щоб було чим згадати молодий дівоцький вік!

Природа одному мати, другому — мачуха.

Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.

На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.

Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.

Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.

Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити.

Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.

Як небесна височина, так морська глибина.

За рідною землею і в небі скучно.

Високі гори мають глибокі доли.

Де високі гори, там глибокі доли.

Нема гори без долини.

З гори не треба пхати — само піде.

Гора з горою не сходиться.

Гора народила мишу.

З гори вскач, а на гору хоч плач.

І за горами люди живуть.

Поле має вуха, а ліс очі.

Поле бачить, а ліс чує.

Дай полю гною - дасть хліба вволю.

Поля, що й курці лапкою нема де ступити.

Там того поля на заячий скік.

Хто полю годить, тому жито родить.

Як листя жовтіє, то поле смутніє.