Іть скласти невеличку гумореску (бажано віршовану)

питається сина батько опанас: — ну так де ж твій табель за дев'ятий клас? — на деньок у мене попросив марат. — а чого це раптом? — каже, напрокат. учиться він класно, на «чотири» й «п'ять». хоче моїм табелем предків полякать.

матір звуть елеонора, а батечка - савка.  синок у них підростає, ім'я йому славка.

батько щирий українець, мати - сибірячка.  - нє говорі, - учить мати, - гавкаєт собачка.  вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.  ето тєбє твой папаня язик засоряєт.  сколько раз я говоріла: єй рєбйонка!   зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?   - прошу cлова вибирати, - насупився савка. -  це ти мене зараз лаєш, а собака - гавка!

Напиши так: література це знання література це кохання коли читаємо її ми хочемо читать до рання люблю літературу я не тільки я ,а й українці які черпають в ній знання чітають в школі й на дозвіллі читають в дома і в гостях і набираються пізнання і серце і душа моя вірш про зарубіжну літературу: світова література як ми жить без неї будем світова література це наука про життя там вірші,поети,п'єси це цікавинка для всіх ми вивчаємо цю книжку зацікавленій в душі людей,українців і школярів вона повчає,розповідає про життя письменників все вона знає.

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури «Мартин Боруля»: драма.

Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),

Тема «Мартин Боруля»: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянсь­кими привілеями ігнорує здорові моральні норми.

Ідея «Мартин Боруля»: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до приві­лейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосун­ках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюєть­ся фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.

Художній напрям «Мартин Боруля»: реалізм.

Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі.

Сюжет, композиція «Мартин Боруля»: комедія в 5-ти діях. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонит­ви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник побудував на фак­тах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це витратив чимало часу, але марно — дворян­ство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тебілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Розв’язка — гостро драматична. Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени із життя замож­ного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побуто­вих і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьо­му, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міща­нин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»),

Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завес­ти у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через ра­зючу невідповідність між давно усталеним життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Проблематика «Мартин Боруля»:

людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;

праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;

батьків і дітей;

меншовартості;

кохання і сімейного щастя.

Примітки: Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній перекон­ливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.