Ссочинением по укр. лит. на тему "яку людину можна вважати культурною"

людина створила культуру, а культура – людину. особистість реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений століть спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні людей до співвітчизників, до праці, до рідної мови. я вважаю, що чим міцніші зв’язки людини з культурою свого народу, тим більше можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста.

дуже часто про людину кажуть, що вона культурна або навпаки. кожен по-своєму оцінює іншого, спираючись на власне розуміння поняття культури. на мою думку, культурна людина – це людина, яка дотримується загальноприйнятих норм поведінки: ввічлива, пунктуальна, чуйна, готова прийти на . разом з тим, культуру неможливо уявити без уміння спілкуватися, дотримуватися норм етикету. в народі кажуть: по одягу людину аустрічають, а по розуму проводжають. тобто, перше враження про нас складається з одягу. як приємно спостерігати за людиною, яка зі смаком одягнена! ви скажете, що на це потрібні великі кошти? , це не завжди так. вміння одягатися за гроші не купиш. я часто бачу на аулиці людей, одягнених, наче “з інкубатора”, хоча їхнє вбрання та речі є досить дорогими. та найприкріше, коли елегантна пані, наче перлами, сипле брутальними словами. враз забувається, у що вона одягнена, а брудний потік ще довго лунає у вухах перехожих. людина живе між людьми і тому не має права забувати про дотримання норм поведінки у суспільстві. цьому треба вчитися все життя.

закінчуючи школу, усвідомила, як добре було мені побіля моїх друзів, розуміти їх, бачити в їхніх очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. тепер мені шкода, що ми розлучаємось. що ж візьму в життєву дорогу з рідної школи, які риси культурної людини виховали в мені вчителі? насамперед, я вважаю, що до основних критеріїв культурної людини входить активне володіння рідною мовою. саме це вказує на приналежність до української нації. “без мови нашої, юначе, й народу нашого нема” (в. сосюра). рівень розвитку рідної мови, на мою думку, відображає рівень духовного розвитку нації: словник – це те, що нація знає про світ, а граматика – це те, як вона про цей світ говорить. мене навчили в школі знати і словник, і граматику, берегти і примножувати багатства рідної мови. я твердо усвідомила, що це є моїм обов’язком, бо людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від культурно-історичного досвіду і досягнень свого народу, його культурно-духовних надбань.

я дуже вдячна вчителям за те, що навчили мене розрізняти щедрість і скнарість, справжнє багатство душі й убогість, а також дивитися на речі реально. я скромна, вмію жаліти і співчувати, берегти і оберігати, вмію побачити за фальшивою позолотою справжню людську цінність і повновартість. вдячна тим однокласникам, які мене підтримували, бо це був шанс рухатися в напрямку до досконалості, а коли вони докоряли або осуджували, то також вчили мене – бути кращою, добрішою, мудрішою.

скромність є оберігати себе й інших від зухвальства, несправедливості, надокучливості. я дуже люблю і шаную своїх батьків, бо тільки вони дали мені життя, сформували мене як людину, навчили віри у бога, дотримуватися наших звичаїв і традицій, зберігати нашу культуру. але мені ще дуже багато сходинок необхідно подолати, щоб стати культурною людиною. це, насамперед, глибше вивчити історичні і мистецькі цінності, опанувати ще бодай дві іноземні мови, щоб ознайомитися з життям інших народів. мені треба ще дуже багато вчитися, щоб бути культурною людиною.

«мені тринадцятий минало» аналіз вірша   автор: тарас шевченко рік написання:   тема «мені тринадцятий минало»:   зображення безрадісного дитинства тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. ідея:   співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. основна думка:   не зазнали щасливого дитинства тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами.

Угостро сатиричній байці «олениця та кабан» григорій сковорода засуджує пихатість та прагнення до титулів та інших зовнішніх ознак високого статусу. коли олениця називає кабана паном кабаном, той ображається і каже, що одержав титул барона. на то олениця йому відповідає, що «ми, прості, судимо не за одягом та словами, а за справами». одержавши титул, кабан так свинею і залишився, і вчинки його суто свинячі.  "який нечистий їм нашептав на вухо, що ім'я та одяг змінять їхнє буття, а не життя чесне, гідне чину? " - риторично питає сковорода і цитує грецьке прислів'я: "мавпа є мавпою і в золотім уборі".