Пишите на любом языке-рос или ****** *! сочинение на тему-что нового вошло в мою жизнь во время вивичення (зарубежной) 7 класса?

коли я почала вчити зарубіжну літературу,я почала проникати в ту давню але цікаву історію пов*язану з видатними іменами великих письменників.ми детально вивчали твори,вірші та біографію великих поетів та письменників того часу.серед цих імен можна перелічити таких як редьярд кипплинг,артур конан дойль,о.генрі,ж.верн та інші.ці та інші письменники дали мені багато нового,того чого б я в житті не здобула.це перш за все цікаві історії,які ми повинні вивчати.без знань ми нічого не значимо в цьому світі,тому потрібно читати літературу,та вивчати нових для себе письменників.література дає мені перш за все знання,тому не важливо чи це зарубіжна література,чи це українська чи навіть російська,бо те що людина вивчає в школі ніколи не завадить ій у майбутньому.бо як каже прислів*я: людину прикрашае не одяг а розум! тожпри вивчені зарубіжної літератури я відклала в голові для себе багато чого цікавого,те що колись мені знадобиться в подальшому житті,і я бажаю всим побільше читати книжок,бо компьютер не дасть нам те,що ми можемо отримати від книжок! вроде бы не напутал)если ставь )) 

Думаю що нормально

усі ми знайомі з твердження про те, що людина повинна завжди залишатися людиною. та як зрозуміти ці слова? що такого «людського» є в нас і чому ми маємо пам’ятати про це? зазвичай, людяністю ми називаємо такі якості як доброту, вміння зрозуміти й поспівчувати, справедливість. та хіба ми всі завжди керуємося ними в своїх вчинках?

людину від тварин відрізняє здатність робити власний вибір того, як вчинити в певній ситуації. саме наш вибір, наша відповідальність визначає те, яким буде наше життя, стосунки з людьми. людина сама може вибрати бути чесною, відповідальною, цілеспрямованою, дружелюбною або лицемірною, ненадійною, злою та лінивою. ми самі обираємо, чи будуємо свої відносини з іншими на відвертості та розумінні, чи безжально використовуємо людей для власної вигоди. ми можемо тому, хто в біді, чи байдуже пройти повз.

на щастя, ми маємо універсальний орієнтир того, чи правильно ми чинимо. ми називаємо його совістю. цей загадковий внутрішній голос здатний вберегти нас від багатьох помилок у житті, якщо до нього прислухатися. а ще, на мій погляд, треба керуватися в житті принципом «стався до інших так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе» та не поступатися власними інтересами, проте без шкоди для інших.

історія людства знає багато прикладів визначних особистостей, які обрали шлях чесності та боротьби за правду в усіх сферах життя – в політиці, науці, мистецтві. іван мазепа, марія кюрі, тарас шевченко – одиниці з тих,   хто відстоював свій вибір дорогою ціною. кожен з них – це людина з великої літери в моєму розумінні, бо вони прийняли на себе відповідальність за своє життя.

тож на мою думку, залишатися людиною – означає брати на себе відповідальність за свої вчинки.

Остап мандрика — герой оповідання м. коцюбинського «дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у січ, а потім різав панів в умані» (під час коліївщини). ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя. «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». вирісши, остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». за це пан називав його бунтарем, , похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив    віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. він закликає селян «висунути шию з панського ярма».  за таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою соломією, котру тим часом насильно видав заміж. так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного остапа, тому він вирішив втекти: «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами січі. герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою соломією, покидати, може, навіки рідне село. але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття. герой не самохіть утік з україни. недоля вигнала його на чужину. саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за дунаєм, йому «зробилося весело й легко». та хоч і вирвався від пана остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі. при першій спробі переправитись через дунай остапові й соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за мельника якима переправились через дунай. «бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками! » — гукнув остап, опинившись на чужому березі. і ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив остапа. герой не боїться смерті, він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти соломію». він виявляє величезну силу в боротьбі за життя — хворий повзе, шукає виходу з плавнів. відважним і сміливим виявив себе остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. зворушує й остапа вірність у коханні. особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній остап, що вслухається в розмову вітру, в «тихий, ледве чутний, мов із дна дунаю», поклик соломії. з остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів. зовнішній вигляд (портрет) остапа змінюється залежно від умов і віку. на початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. коли остап був поранений, «його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага». в кінці твору бачимо героя сивим дідом. у нього кудлаті брові й «мутні очі», що дивляться в простір, а усмішка «розсуває зморшки». мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю — такі основні риси остапа. мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому тяжко пораненому, безсилому доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою. в епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях остапа. людям, які заходять до його халупки, він показує «збасаманений синій хребет», де списана, як він каже, його «життєпис». — «оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав»