Скласти звукову модель слова вересеньта скласти речення про вереснь

Кожна людина по-своєму унікальна та прекрасна. І потрібно любити себе такими, якими створила нас природа. Проте у кожного є негативні риси характеру. Деякі люди помічають такі риси в собі й тому хочуть зміниться на краще.

Я хотів би стати більш цілеспрямованим та працьовитим. Інколи, коли я приходжу додому, мені дуже хочеться подивитися телевізор. Тому я недостатньо часу проводжу за навчанням через бажання насолоджуватись та лінь. Я це усвідомлюю і намагаюсь змінити.

Інколи в характері мені не вистачає впевненості, заважає сором’язливість. Я обов’язково намагатимусь працювати над собою. І прийде день, коли я позбавлюсь сором’язливості та ліні. Тоді я буду наполегливою й товариською людиною.

вихідний день на початку травня видався дуже теплим і сонячним. мій клас вибрався на маївку, щоб відпочити від завантаженого навчальним процесом кінця року і зарядитися весняним настроєм для майбутнього, останнього дзвоника.

рано вранці, коли сонце ледь торкнулося своїми ніжними променями верхівок дерев, що біліють на околицях, та висотних мікрорайонів, ми першим тролейбусом доїхали до кінцевої зупинки на заміському шосе. попереду зеленіло поле молодої пшениці, а за ним – мальовничий ялинник, який щороку поповнювався новими саджанцями молоденьких сосен і ялинок.

в'язка каша весняного бездоріжжя під нашими ногами поступово змінювалася велюровими острівцями смарагдового моху і пружинистим килимом торішньої рудої хвої, яка смачно похрустувала. ми повільно йшли один за одним, ухиляючись від розчепірених лап колючих сосен.

деякі багаторічні ялини були настільки високими, що, здавалося, чіпляли своїми синьо-зеленими волохатими верхівками білі баранці хмар, які гралися в хороводі небесного танцю. бешкетне сонечко то пірнало в їх збиту пінку, то лукаво визирало, підморгуючи розсипом сонячних «зайчиків».

ми без перешкод і довгих пошуків знайшли підходящу для пікніка галявину і розвели невелике багаттячко з сухих гілок і шишок. розмовляючи упівголоса, щоб не потривожити невидимих ​​лісових мешканців, ми затишно розташувалися навколо вогню, який бризкав снопами іскорок, і насолоджувалися красою та спокоєм вихідного дня.

далека зозуля відлічувала наші довгі роки, а безтурботний дятел в перервах між розкотистими перестуками з цікавістю поглядав на нас, смішно кланяючись з боку в бік своїм червоним беретом. весняні мотиви пташиних трелей зливалися в унісон, зависаючи над вічнозеленим лісом життєствердним акордом гармонії.

по дорозі додому ми дуже часто озиралися назад, подумки прощаючись з чарівною казкою природи рідного краю і з твердою впевненістю повернутися всім разом в це чудове місце під час наших літніх канікул.