Текст 5-7 на тему "не хлібом единим живе людина"

Не хл1бом эдиним живе людина. вона повина   розвиватись також духовно.тобто: читати книжки, ходити на виставки р1зноман1тн1.  а ще людина повинна бути культурною. вм1ти добре лагодити з навколишн1ми.   також людина   повина зовн1 бути привабливою- доглядати за волоссям. за ф1гурою.   треба займатися спортом. щоб бути здоровим.

даринка була жвавою, веселою і розумною дівчинкою. вона дуже любила природу. та це і не дивно. адже жила дівчинка в лісі. вона була дочкою лісника.

друзями даринки були дерева і квіти, білочки та зайчики, маленькі козуленята, яких тато забирав додому, бо лихі люди вбивали їх матусь – козуль. дівчинка доглядала за звірятами, годувала птахів, лікувала дерева та кущі. всі любили дитину і тому вона ніколи не помічала своєї вади: у дівчинки на щоці була велика червона пляма, яка спотворювала її обличчя.

якось до лісу завітали діти. вони бігали, кричали, гралися. недалеко таткові даринка заготовляти сіно для козуль та оленів. вона вибігла до дітей. всі зупинилися, уважно подивилися на дівчинку і почали знайомитися. тільки мишко не подав дівчинці руку. він сказав:

- ти дуже потворна, повертайся до свого лісу. ми не будемо з тобою гратися.

даринка не зрозуміла, чому її так назвали, адже ніхто ніколи не говорив їй про її ваду. вона повернулася і пішла, відчуваючи, що не всі їй тут раді.

діти подивилися на мишка з осудом, а галинка сказала:

для чого ти так зробив? навіщо образив дівчинку? я ж сказав правду! – здивувався мишко.правда деколи буває гіршою за кривду. подумай про це - відповіла галинка і побігла вслід за даринкою.

Стислий виклад творуукраїнська «химерна проза»василь земляклебедина зграя старенький, многогрішний, та в чомусь, проте, і немеркнучий вавилон, у якому живе герой-оповідач, нічого, крім назви, не має спільного з вавилоном месопотамським. височить він над річкою чебрецем — маленькою притокою південного бугу. навколо сумно синіють чебреці — непоказні квіточки, далі розкинулися ясенові, берестові, черемхові гаї. вавилон розташований на кількох горбах, що немовби вічно ворогують між собою.у вавилоні живуть два фабіяни — цап і чоловік, відомий тутешній трунар та мудрець. за метрикою він левко хоробрий, а походженням нібито з мудреців вавилонських, хоч і не має на те якихось незаперечних доказів. за свідченням цього ревнивого знавця рідної історії, колись вавилон був двоярусним городом, валами, рештки яких збереглися й донині, мав дві вежі, а в центрі стояв сонячний камінь, як у древніх інків, по ньому відлічували час. населений був напівміфічними таврами, потім їх витіснили чужинці. але фабіян не вірить, щоб цілий народ міг щезнути безслідно, тому припускає, що обернувся він на якийсь інший і ще озветься.а тим часом вавилон розвіяв свою колишню велич, похитнувся і збарахлів. «лишень стожильний люд вавілонський, у якому здавна змішувалася кров далеких і близьких народів, залишився собою й не остудив душі своєї до рідного вавілона, так ніби час не заподіяв йому жодної шкоди. і якщо на знаменитих глинських ярмарках питали, звідки такі гарні коні, чи воли, чи й парубки, то відповідали на те з почуттям власної переваги: «ми — вавілонські», — ніби й справді добродій приїхав поярмаркувати хтозна з якої »такий вавилон. то спалить себе, то забундючиться, засяє цинковими дахами; то заведе волів круторогих, то перейде на маленьких, витривалих монгольських коненят; то забурує вітряками, то ледь не старцює. але при цьому жоден жебрак не признається, що він вавилонський. нагадує він лебедину зграю, що летить додому, долаючи кругосвітню втому. «і хоч людям прекрасне завше буде здаватись незвичним, та, як твердить тутешній філософ, у годину випробувань вони й самі чимось схожі на лебедину зграю в дорозі. чи, бува, не отим своїм підсвідомим прагненням до якогось, справді незбагненно високого, тим-то й не завше осмисленого до кі»частина першанібито з деяких пір ті вавилонські дівчата, що безнадійно засиджувалися в дівках, знаходили собі чоловіків на гойдалці. цей винахід належав орфею кожушному, агентові з розповсюдження німецьких швейних машинок «зінгер». увесь вік провів чоловік у мандрах, так і не навчившись торгувати, тому нічого не міг дати в придане своїм вродливим дівчатам. через те вдався до хитрощів — зробив на своєму подвір'ї гойдалку, на яку стали вчащати парубки. та й розібрали одну по одній дівчат. «довше за інших зінгерок вигойдувалася над урвищем мальва — з усіма, хто полюбляв це романтичне місце і урвища під ним не страхався, аж поки не вигойдала собі дядька героя-оповідача андріяна, високого, чубатого і майже безпорадно доброго». дядько був уже немолодий, посивів у німецькому полоні, не звернув уваги на плітки щодо дівчини, привів до хати. волохи (так звався рід героя-оповідача) поплакали, покричали та й відділили молодим хатину.андріян любив мальву без пам'яті, ходив із нею по-європейському, під ручку. був майстром на всі руки: чинбарював, столярував, пічникував, а найбільше славився копанням криниць. умів визначати, де є вода. якось застудився, копаючи у глибині, й захворів на сухоти. мальву відправив до батьків, щоб не вчепилася хвороба, а малий герой-оповідач носив йому їсти, слухав, як хворому читав книжки фабіян.ще відвідував інколи андріяна півторарукий клим синиця, комунар із семивод, привозив гостинці — то меду, то сиру. клим знайшов тут, у вавилоні, обраницю серця, мовчазну красуню рузю. але батьки віддали її за нелюбого, старшого чоловіка петра джуру.той швидко звів зі світу рузиних батьків, продав майно і виписав з америки трактора. рузя замкнулася в собі, казали, що стала несповна розуму.