Скласти оповiдання: iвась, хлопчики, дiти, дерево, гiлка, весна, зелена, молодi, соромно, не, зручно, бiльше, не, буду, вибачте, посаджу, дерево, буду любити зарание !

Ивась выйшов гуляты и побачыв гарне дерево. на ний булы зелени молоди гилкы. вин хотив видирваты соби гарнесеньку гилочку,и зломав дерево. прыбиглы диты и посварилы хлопчики ивася. выбачте,каже ивась,я бильше не буду,мени соромно та не зручно перед вамы. я посаджу нове дерево та буду любыты вставляй укр.буквы))

Хлопець ще з ранку проник до великого покою і роззирався довкола. посередині довгий ясеновий стіл з ногами, що нагадують арфу. стіл має величезну шухляду, а в ній усякі папери. батько їх часом перечитує, потім думає над ними. кругом стола кілька крісел із вигнутими плечима. вони жалісно скриплять, коли сідає на котресь огрядна хлопцева тітка. під столом килим, бабусею тканий. мама нарікає на тих, хто ступає по ньому ногами. це ж пам’ятка! між піччю і дверима до спальні високий фотель. хлопець на нього не сідає, боїться. якось сів, і той так високо ним підкинув, що малий ледве не впав. цей фотель сердитий. на кого? хто зна… під вікном вазонки з квітами. мама дбає про цю красу, а кішка мурка мандрує серед неї і пасеться. кажуть, що вона так лікується. над чорною канапою у бронзових рамках з віночками висять фотографії славних людей. тато вміє цікаво про них розказувати. і сам зовні схожий на того, що його звуть шекспіром. лиш бракує таких самих бороди та вусів. тато сміється й каже, що шекспір – не борода й вуса, а ті дві великі книжки, що їх він читає, як молитовник. найбільше хлопчина любить дивитися на портрет діда. знає про нього багато доброго. крізь вікно відблиски від сонця на портрет золотими зайчиками. дідо ожив. усміхається і дивиться на внука. направду дивиться. чути крик хлопця: -          мамо! дідо дивився на мене і сміявся!

Сенс життя в красі та силі прагнення до цілей, і тому потрібно, щоб кожен момент буття мав свою високу мету. максим горький на зорі свого життя людина постає перед питанням: який шлях обрати? бог дає кожній людині право вибору, а вона вже має визначитися, що їй потрібно в цьому житті, ким вона хоче бути, як вона планує себе реалізувати. іноді людина з самого дитинства знає, чого вона прагне. та й дорослі, правду кажучи, частенько полюбляють запитувати у дітлахів про те, ким ті хочуть стати в майбутньому, і щиро посміхаються, почувши наївні побажання щодо професії видатної акторки, талановитого співака чи космонавта. звісно, все це лишається у безхмарному дитинстві, спогади з якого протягом усього життя тішитимуть, зігріватимуть душу людини. але буває й так, що хтось увесь час шукає себе і ніяк не може ще видатний ійський письменник оскар уайльд говорив: "ціль людського життя — самовираження. проявити свою сутність у всій повноті — ось для чого ми живемо". справді, людина має використати всі свої можливості, якомога краще показати себе. але досить часто можна почути міркування з приводу того, що талант дається далеко не кожному. це хибна думка. так не буває і не може бути. є лише ледачі та слабодухі люди, які просто не хочуть працювати над собою, бо не бачать перспективи у цьому. вони лише і коли дитина народжується, бог дарує їй якісь здібності, хист до чогось. з часом вона обере те, що їй до душі. звичайно ж, якщо маєш велике бажання, можна розвинути цей талант, удосконалити його, бо сенс життя — це творчість.