Shikhova-Vitalii1290
?>

Скласти складний план до цього тексту калина  уже по ярах  стоїть  у  червоних кетягах, як у зорях. кожна  ягода  аж  дзвенить  достиглим соком, так і  жевріє  сипким жаром. алене може підпалити  ні віття, ні  стверділого листя.  горобці клюють  ягоди,   кетяги ворушаться, і набубня­вілі  сузір’я здригаються,   ніби хочуть злетіти. і від того, що на калині стільки ягід,   вона здається усміхненою.  щасливою й усміхненою. орють.  переорана чорна  земля  піднімає  вище груди, звільна  зітхає. її  огортає  солодка втома: за літо  вона наморилась, вигойдуючи на собі збіжжя, бита громом,   лякана блискавкою. тепер  вона позіхає,   сивими ранками  вкривається  туманом, до полудня  тримає  на собіколючу росу, а  тепло  її ввечері швидко  простигає, залазячи   земля жде  на обложну мокву,   на сірі пронизуючі вітри,   на безпроглядні ночі. вся та негода буде їй байдужою,   вона засинатиме. і коли  хуґа співатиме  од яру свою  перемерзлу пісню,   вона  вже  спатиме. все більше  вкриватиметься  глибо­кими заметами. і  снитиметься  їй, мабуть,   легкий весняний дощ, який лунко  стукає  у її  снігову хату. і так довгоснитиметься їй той дощ, аж поки справді  не розбудить. а тепер – орють, і калина по ярах стоїть у вогні. а тепер небо сизе, і по ньому пасуться сизі хмари. а тепер – лисиця вибігає з нори, вже пухнастіша, і хоч не залишає поки що слідів, але така ж обачна, як і тоді, коли сніг буде продзьобаний торочками її лап. а тепер – повітря пронизане сумом, і той сум тонко блищить на поверхні польової річечки-крутійки, ним пахне димок з багаття, у якому пастухи печуть картоплю, тим сумом дзвенить торохка бадилина, за яку вчепилась, цідиться і не може процідитись нитка бабиного літа. а тепер тітка солоха ламає калину. зірвані кетяги складає в торбу. сама вона – згорблена та немічна. щоб стара була така – то ні; а всеньке життя просла­бу­вала, нездужалося їй. якого кетяга не дістає, то нагинає гілляку. а якої гілляки не нагне, то рогачиком її притягує. ягоди сяють у сузір’ї, не і мимоволі соком не бризкають. вони терпкувато пахнуть, і гіркощами од них несе, і вже долоні натерлись калиною, і одяг, і коси просякли також. поступово худі бабині щоки теж починають світитись, ніби калина покропила їх своїм соком.

Украинская мова

Ответы

symkifm

історія виникнення свята водохреща сягає корінням в далеке минуле, в цей день відбулося   відбулося хрещення ісуса христа в річці йордан. в момент хрещення на ісуса зійшов святий дух у вигляді голуба,   одночасно голос з небес проголосив про те, що ісус - син божий.

у наших предків існувало багато звичаїв, вони обов'язково виконувалися кожною сім'єю і в кожному будинку. наприклад,   у господині в хаті був особливий глечик, його використовувли тільки для хрещенської води.

існує безліч водохресних традицій і обрядів; вони склалися за довгі тисячоліття. сім"я сідає за   святковий стіл, всі чекають появи першої зірки на небосхилі. тільки після цього можна   розговлятися -   перед водохрещам необхідно дотримуватися суворого посту.

evada2

ответ:

у кожної людини воно різне. на мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям.

щастя — це відкривати незвідане. першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. а якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! чехословацькі мандрівники зігмунд і ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей африки, америки, азії, європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.

щастя — це відчувати красу рідної природи, як т. г. шевченко, п. г. тичина, і. с. нечуй-левицький, в. м. мабуть, велике щастя випало м. коцюбинському, коли він, мандруючи прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "тіні забутих предків".

бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. я часто запитую себе: чи була леся українка щасливою? адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими спостереженнями над природою відстоюють щастя людини.

а пейзажі у ранніх поезіях павла тичини і "мисливські усмішки" о. вишні!

глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. тому мені дуже подобаються з українських письменників м. чабанівський, а. малишко, д. панличко. їхні герої — великі правдолюби. але для щастя людніш цього замало. п. а. грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Скласти складний план до цього тексту калина  уже по ярах  стоїть  у  червоних кетягах, як у зорях. кожна  ягода  аж  дзвенить  достиглим соком, так і  жевріє  сипким жаром. алене може підпалити  ні віття, ні  стверділого листя.  горобці клюють  ягоди,   кетяги ворушаться, і набубня­вілі  сузір’я здригаються,   ніби хочуть злетіти. і від того, що на калині стільки ягід,   вона здається усміхненою.  щасливою й усміхненою. орють.  переорана чорна  земля  піднімає  вище груди, звільна  зітхає. її  огортає  солодка втома: за літо  вона наморилась, вигойдуючи на собі збіжжя, бита громом,   лякана блискавкою. тепер  вона позіхає,   сивими ранками  вкривається  туманом, до полудня  тримає  на собіколючу росу, а  тепло  її ввечері швидко  простигає, залазячи   земля жде  на обложну мокву,   на сірі пронизуючі вітри,   на безпроглядні ночі. вся та негода буде їй байдужою,   вона засинатиме. і коли  хуґа співатиме  од яру свою  перемерзлу пісню,   вона  вже  спатиме. все більше  вкриватиметься  глибо­кими заметами. і  снитиметься  їй, мабуть,   легкий весняний дощ, який лунко  стукає  у її  снігову хату. і так довгоснитиметься їй той дощ, аж поки справді  не розбудить. а тепер – орють, і калина по ярах стоїть у вогні. а тепер небо сизе, і по ньому пасуться сизі хмари. а тепер – лисиця вибігає з нори, вже пухнастіша, і хоч не залишає поки що слідів, але така ж обачна, як і тоді, коли сніг буде продзьобаний торочками її лап. а тепер – повітря пронизане сумом, і той сум тонко блищить на поверхні польової річечки-крутійки, ним пахне димок з багаття, у якому пастухи печуть картоплю, тим сумом дзвенить торохка бадилина, за яку вчепилась, цідиться і не може процідитись нитка бабиного літа. а тепер тітка солоха ламає калину. зірвані кетяги складає в торбу. сама вона – згорблена та немічна. щоб стара була така – то ні; а всеньке життя просла­бу­вала, нездужалося їй. якого кетяга не дістає, то нагинає гілляку. а якої гілляки не нагне, то рогачиком її притягує. ягоди сяють у сузір’ї, не і мимоволі соком не бризкають. вони терпкувато пахнуть, і гіркощами од них несе, і вже долоні натерлись калиною, і одяг, і коси просякли також. поступово худі бабині щоки теж починають світитись, ніби калина покропила їх своїм соком.
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*

Популярные вопросы в разделе

spikahome
Zaikinarusina
arnaut-anna
Galkin Vladimirovich729
Валиахметова
mali2681208
archala
Матфеопуло1006
danielianruz
Кожуховский398
milenaochirova01017424
julkamysh9
Isaeva_Marin1010
axo-geo
Volochaev